4.2. Організація енергетичного ринку Великобританії

Пул електричної енергії Англії і Уельсу. Департамент виробництва електричної енергії був створений у Великобританії в 1926 році. У 1947 році електроенергетична галузь Великобританії була націоналізована і повністю перейшла у власність держави і під її керування. Тоді ж був заснований спеціальний регулюючий орган – Центральне електроенергетичне управління (Central Electricity Generating Board – CEGB), до складу якого увійшла велика частина генеруючих компаній із сумарною потужністю 60000 МВт, національні магістральні електричні мережі, а також дві вертикально інтегровані компанії в Шотландії і одна в Північній Ірландії. У функції CEGB входив контроль за виробленням, передаванням, диспетчеризацією і збутом електричної енергії. CEGB продавало електроенергію дванадцяти регіональним електроенергетичним управлінням за затверджуваним державою оптовим тарифом. Регіональні електроенергетичні управління постачали електричну енергію кінцевим споживачам за затверджуваними державою тарифами своїми розподільчими мережами. З прийняттям в 1957 році Закону про електроенергетику обсяг повноважень уряду в галузі був істотно розширений. Відповідно до цього закону роль регулятора здійснювала Енергетична рада, що складалася з трьох представників CEGB, дванадцяти голів регіональних електроенергетичних управлінь і шести незалежних членів, які призначалися міністром палива і енергетики Великобританії. Спроби реформування енергетичної галузі Великобританії, що робилися британським урядом в 60–70-х роках XX століття, не принесли бажаного ефекту: населення країни не підтримувало реформу, а політичний курс часто змінювався. Після того, як в 1979 році до влади у Великобританії прийшов уряд консерваторів на чолі з Маргарет Тетчер, окреслилася тенденція до зменшення державного впливу в багатьох галузях економіки.

Коли CEGB надало програму, яка обґрунтовувала необхідність значних державних інвестицій в будівництво атомних електростанцій замість електростанцій на вугіллі, уряд Великобританії прийняв рішення про реформування галузі, маючи на увазі, що дерегульований ринок електроенергії успішніше вирішить питання залучення інвестицій, а також забезпечить більшу ефективність електроенергетики в цілому.

Одним з перших кроків британського уряду з реформування електроенергетичної галузі було розроблення нового Закону про електроенергетику, який набув чинності в 1983 році. Відповідно до цього закону усувалися бар’єри для входження в ринок приватних генеруючих компаній, забезпечувався вільний доступ до національних електричних мереж незалежним виробникам електроенергії (що до ухвалення закону було заборонено).

У лютому 1988 року у Великобританії був опублікований урядовий план приватизації електроенергетичного сектора (так звана «Біла книга з приватизації електроенергетики» – White Paper Privatising Electricity), в якому закріплювалися наступні цілі державної політики в області електроенергетики:

• розділення суб’єктів електроенергетики на окремі компанії за видами діяльності;

• ліквідація вертикальної інтеграції;

• лібералізація генерації;

• реформування регіональної структури розподілення електроенергії і роздрібного енергопостачання;

• поетапна лібералізація роздрібного енергопостачання.

Реформа, про яку було заявлено в «Білій книзі», включала:

• приватизацію підприємств галузі;

• відокремлення діяльності з вироблення електроенергії від діяльності з передавання і розподілення;

• введення конкуренції серед виробників;

• формування національної передавальної мережі й регіональних розподільчих мереж;

• створення незалежного регулятора ринку. Прийнята в 1989 році нова редакція Закону про електроенергетику (Electricity Act) поклала початок реструктуризації державної монополії в галузі енергетики. Закон набрав чинності в березні 1990 року і закріпив основи і процедури перетворення підприємств електроенергетичного сектора в ході реформування галузі.

Британська модель передбачала відділення передавання і диспетчеризації електроенергії, які залишалися монопольними секторами в електроенергетиці, від виробництва і збуту, що розглядалися як конкурентні сектори. Центральне електроенергетичне управління було розділене на чотири компанії, три з яких («National Power», «Powergen», «Nuclear Electric») стали незалежними енергогенеруючими компаніями і перейшли у приватну власність. Національна мережева компанія (National Grid Company) залишалася спочатку в державній власності. Разом з тим 12 регіональних електроенергетичних управлінь, які існували до початку 1990 року, було перетворено в 12 регіональних електроенергетичних компаній, відповідальних за розподілення і збут електроенергії.

Таким чином, Законом про електроенергетику 1989 року було передбачено створення компаній – виробників електричної енергії, що підлягали приватизації. На них покладалися зобов’язання з продажу електроенергії через централізований аукціон, що визначає ціни і обсяги постачання електроенергії від окремих продавців на наступну добу (ринок «на добу наперед» або так званий «оптовий енергетичний пул»). Подібна схема організації ринку залишала за регіональними електроенергетичними компаніями функцію купівлі електроенергії на енергетичному пулі і її розподілення кінцевим споживачам.

Реформування генерації. Виробництво електроенергії визнавалося сферою, яка має бути максимально нерегульованою і в якій конкуренція між учасниками ринку повинна розвиватися найуспішніше. Єдиним обмеженням було те, що компанії «National Power» і «Powergen» повинні були продавати свою електроенергію на національному оптовому енергетичному пулі. Для інших генеруючих компаній це було необов’язково: вони могли продавати свою електроенергію за двосторонніми контрактами зі збутовими компаніями по взаємно погоджених тарифах. Спеціальної цінової регуляції для генерації не передбачалося. На енергетичному пулі діяли ринкові механізми ціноутворення. Служба регулювання електроенергетики (Office of Electricity Regulation) не мала права встановлювати ціну на енергетичному пулі. Проте вона робила значний вплив на компанії «National Power» і «Powergen», оскільки мала повноваження повідомляти Комісії з монополій і злиття (Monopoly and Mergers Commission) про факти монопольної поведінки на ринку.

Служба регулювання електроенергетики кілька разів втручалася в стосунки купівліпродажу електроенергії в процесі функціонування енергетичного пулу, оскільки на ринку фактично існувала монополія двох компаній – «National Power» і «Powergen». У грудні 1993 року різкий стрибок цін на електроенергію змусив Службу регулювання електроенергетики здійснити заходи щодо зниження монопольної концентрації па оптовому ринку електроенергії. Уряд висунув вимоги до компаній «National Power» і «Powergen» продати 6000 МВт своїх генеруючих потужностей, що складало 15% сукупних генеруючих потужностей обох компаній і 9% загальних генеруючих потужностей Великобританії. У лютому 1994 року Служба регулювання електроенергетики запропонувала ввести верхню межу цін на електроенергію, які формуються на енергетичному пулі.

Ці ціни діяли з 1994 по 1996 рік. Подібний крок був продиктований тим, що обидві генеруючі компанії здійснювали надлишковий вплив на електроенергетичний ринок. Наприкінці 1995 року британський уряд був вимушений знову втрутитися в діяльність енергетичного пулу і прийняти відповідні нормативно-правові акти, які перешкоджали процесам вертикальної інтеграції електроенергетичних компаній. Подібна інтеграція полягала в активізації злиття і поглинання генеруючих і розподільчих компаній Англії. Наприклад, компанії «National Power» і «Powcrgen» робили спроби поглинути дві регіональні електроенергетичні компанії.

Таким чином, якщо на початку реформування в 1990 році генеруюча потужність компаній «National Power», «Powergcn» і «Nuclear Electric» складала 90% всій генерації у Великобританії, то до 2000 року частка цих компаній була знижена до 49%, а в травні 2001 року кількість генеруючих компаній склала вже понад 50.

Передавання електричної енергії і диспетчеризація. Англійська модель реформування електроенергетичної галузі передбачала поєднання функцій диспетчеризації і передавання електроенергії магістральними мережами. У ході реформування електроенергетики Англії і Уельсу була збережена існуюча система централізованої диспетчеризації. Всі високовольтні лінії електропередачі Англії і Уельсу передавалися у власність Національної мережевої компанії – National Grid Company, яка була заснована 31 березня 1990 року. У веденні Національної мережевої компанії знаходилася функція передавання електроенергії магістральними мережами, що було природною монополією. Крім того, Національна мережева компанія здійснювала оперативно-диспетчерське керування, розробляла стратегію розвитку високовольтних ліній електропередачі в комерційному і технологічному аспектах, сприяла розвитку ринку електроенергетичного устаткування і технологій.

У власності Національної мережевої компанії знаходилися 7000 км повітряних і 650 км кабельних ліній електропередачі в Англії і Уельсі, понад 300 підстанцій, а також міжсистемні електричні мережі, що пов’язують Англію з Шотландією і Францією. Основні фонди компанії оцінювалися сумою понад 5,8 млрд. фунтів стерлінгів.

На початку приватизації, прагнучи не допустити обмеження конкуренції в електроенергетиці, британська Служба регуляції електроенергетики зобов’язала регіональні електроенергетичні компанії придбати акції Національної мережевої компанії. Згодом Національна мережева компанія стала акціонерною компанією, а регіональні електроенергетичні компанії не отримали в ній крупних пакетів акцій. Закон про електроенергетику закріплював положення, що енергетичні компанії та інші члени енергетичного пулу не можуть мати в акціонерному капіталі Національної мережевої компанії більше 1% акцій.

Розподілення електроенергії. Після реструктуризації електроенергетичної галузі в 1990 р. функція розподілення електроенергії в Англії і Уельсі перейшла до дванадцяти регіональних електроенергетичних компаній. Згідно з урядовим планом реформування електроенергетики діяльність з розподілення повинна була знаходитися під державним контролем і регуляцією, тоді як збутова – поступово виходити з-під державного контролю. Після реструктуризації розподільчим компаніям було дозволено мати виробничі потужності, але з певним обмеженням. Обсяг електроенергії, яка вироблялась регіональними електроенергетичними компаніями, не повинен був перевищувати 15% сукупного обсягу продажу електроенергії. Основна мета обмеження – сприяти підвищенню конкуренції в секторі вироблення електроенергії.

Збут електроенергії. Сфера збуту в електроенергетичній галузі разом з виробництвом електроенергії розглядалася в англійській моделі реформування електроенергетики як потенційна конкурентна сфера бізнесу. Відкриття ринку електроенергії здійснювалося поетапно. З перших днів функціонування енергетичного пулу (тобто з 1 квітня 1990 р.) крупним споживачам електричної енергії з приєднаною потужністю понад 1 МВт було дозволено самим виходити на ринок електроенергії. У дану групу споживачів спочатку входила лише невелика кількість досить крупних промислових компаній. З квітня 1994 р. на ринок електроенергії були допущені споживачі з приєднаною потужністю понад 100 кВт, тобто досить малі промислові й торговельні компанії. І лише з вересня 1998 р. на ринок були допущені споживачі з приєднаною потужністю до 100 кВт.

Енергетичний пул. Споживачі електроенергії, допущені на оптовий ринок, отримали можливість купувати електричну енергію самостійно (ставши учасниками пулу) або через одну із збутових компаній.

У рамках пулу відбувалося формування ціни на кожні півгодини майбутньої доби на основі конкурентного механізму вибору найдешевших пропозицій. У пулі доба була розбита на сорок вісім півгодинних інтервалів. Системний оператор (підрозділ Національної мережевої компанії) прогнозував попит на кожен півгодинний інтервал. За добу до цього виробничі компанії подавали заявки на обсяг електроенергії, який вони збиралися продавати в пул за певною ціною і на певний період часу з розбиттям на кожен півгодинний інтервал. Системний оператор ранжував заявки за ціновою шкалою (від найдешевшої до найдорожчої), а також підраховував мінімальний обсяг виробничих потужностей, необхідних для задоволення прогнозованого попиту, і складав диспетчерський графік роботи електростанцій. Закупівельною ціною пулу для всіх виробників була найвища ціна, пропонована останньою виробничою компанією для задоволення останньої одиниці попиту.

При формуванні ціни електроенергії, що продається пулом, крім закупівельної ціни пулу, додатково враховувалися витрати, пов’язані з обмеженням пропускної спроможності мережі, а також сплата додаткових послуг, які надаються суб’єктам ринку, зокрема підтримка системного резерву; регулювання частоти і напруги; забезпечення можливості відновлення ЕЕС після аварійних ситуацій.

З метою керування ризиками, що виникають під час функціонування енергетичного пулу, для його учасників існувала можливість укладання двосторонніх фінансових контрактів, які фіксували на певний період часу ціну постачання (так звані хеджингові контракти). Фактично до 85% загального обсягу постачання електричної енергії здійснювалося за такими договорами, і лише 15% – за цінами спотового ринку (пулу).

Впровадження нового порядку торгівлі електричною енергією. Кінець 90-х років XX століття ознаменувався у Великобританії зміною підходу до функціонування оптового ринку електроенергії. Нова модель була закріплена в Законі про підприємства загального користування (Utilities Act), прийнятому в 2000 році. На основі цього закону був прийнятий Новий порядок торгівлі електроенергією (New Electricity Trading Arrangement – NETA).

Однією з основних причин змін державної політики відносно електроенергетичної галузі стала досить мала гнучкість керування енергетичним пулом, яка перешкоджала здійсненню необхідних змін у функціонуванні ринку електроенергії. Модель ринку електроенергії, закріплена в Законі про електроенергетику 1989 року, обмежувала конкуренцію між виробничими і між постачальними компаніями. Початкова монополізація ринку була вже досить значною. При цьому (як вважали деякі фахівці) енергетичний пул давав можливість зловживання впливом на ринку електроенергії, оскільки фактично роль більшості виробничих компаній у формуванні рівноважної ціни була незначною.

Прийняття Нового порядку торгівлі електроенергією було спрямоване на відміну існуючої практики ціноутворення, в рамках якої виробники, чиї заявки були прийняті, обслуговувалися за максимальною ціною пропозиції за певний період часу. Це давало сильний стимул крупним виробникам надавати завищену ціну в своїх заявках. Таким чином, в ході роботи енергетичного пулу мала місце вельми обмежена участь попиту в механізмі ціноутворення. Це призвело до встановлення рівноважних цін переважно на підставі заявок виробничих компаній. У подібній ситуації ціни на електроенергію були вище економічно обґрунтованих.

Основний принцип NETA – всі особи, які бажають купити або продати електроенергію, мають право вступати у будь-які договірні відносини між собою. Нові форми торгівлі базуються на двосторонніх контрактах купівлі-продажу і містять:

• форвардні та ф’ючерсні контракти на період від декількох годин до декількох років;

• короткострокові біржові угоди, які дозволяють учасникам відкоригувати свої контракти відповідно до поточної інформації;

• балансувальний механізм, за допомогою якого системний оператор, котрий є структурним підрозділом Національної мережевої компанії, приймає заявки на продаж і купівлю електричної енергії в реальному часі для забезпечення балансу попиту і пропозиції;

• контракти з надання допоміжних послуг.

NETA є механізмом розрахунків небалансів, при здійсненні яких порівнюється обсяг електроенергії, купованої або проданої за контрактом, з результатами комерційного обліку фізичного обсягу виробництва і споживання. У результаті такого порівняння розраховується величина небалансу. Оскільки результати комерційного обліку виробництва і споживання на оптовому ринку в Англії визначаються щопівгодини, розрахунок небалансів у рамках NETA також проводиться щопівгодини. На додаток до розрахунку небалансів NETA також передбачає функціонування механізму корегування бажаних рівнів навантаження виробничих потужностей і попиту в режимі реального часу.

Статус і функції регулюючих органів. Закон про електроенергетику 1989 р. закріпив основи державної регуляції у галузі електроенергетики. Зокрема, закон передбачав такі обов’язки державного секретаря з торгівлі й промисловості та генерального директора з енергопостачання:

• забезпечення розумного попиту споживачів електроенергії;

• забезпечення фінансової основи діяльності електроенергетичних підприємств;

• забезпечення дотримання принципів конкуренції в сферах виробництва і постачання електроенергії;

• забезпечення захисту інтересів споживачів електроенергії відносно ціни за електроенергію та інших умов енергопостачання:

• надійність і безперебійність енергопостачання;

• якість послуг, які надаються енергопостачальними організаціями;

• сприяння енергозбереженню, ефективності та економічності діяльності енергопередавальних і енергопостачальних організацій;

• забезпечення безпеки суспільства і захист його від ризиків, які виникають під час діяльності генеруючих, передавальних і постачальних організацій;

• урахування інтересів окремих груп споживачів (наприклад в сільській місцевості), осіб з фізичними вадами або осіб пенсійного віку.

Державний секретар з торгівлі й промисловості, а також Служба з регулювання електроенергетики зобов’язані захищати інтереси споживачів, приєднаних до розподільних мереж, шляхом вживання заходів, які сприяють підвищенню конкуренції на ринку. Функції нагляду в електроенергетичному секторі Великобританії також здійснює Комісія з монополій і злиття, яка має повноваження відносно проведення антимонопольних розслідувань, що обумовлює її значний політичний вплив. Певний опосередкований нагляд у сфері електроенергетики також здійснює Служба сприяння справедливій торгівлі (the Office of Fair Trade), у функції якої входять підтримка і захист економічних інтересів споживачів.

Основним інструментом регуляції в електроенергетиці Англії і Уельсу згідно із Законом про електроенергетику є ліцензування діяльності з вироблення, передавання, розподілення і збуту електроенергії. Найважливішою складовою ліцензії на монопольні види діяльності (послуги з передавання або розподілення електроенергії) є регулювання умов діяльності ліцензіатів. При цьому цінова регуляція здійснюється шляхом фіксації формули і параметрів для розрахунку середнього рівня тарифів на передавання і постачання.

Закон про підприємства загального користування 2000 року (Utilities Act) вносить зміни до складу органів, які здійснюють регуляцію в електроенергетиці: відміняються такі інститути, як генеральний директор з енергопостачання і генеральний директор з газопостачання. Їх функції переходять до Адміністрації газового і електроенергетичного ринків (the Gas and Electricity Markets Authority), голову і членів якої призначає державний секретар з торгівлі й промисловості.

Закон про підприємства загального користування 2000 року закріплює також створення нового органу – Ради споживачів газу і електричної енергії (The Gas and Electricity Consumer Council). Основним регулюючим органом в електроенергетичній і газовій галузі є (згідно із Законом про підприємства загального користування) Служба газового і електроенергетичного ринків (Office of ihe Gas and Electricity Markets), яка замінила Службу з регулювання електроенергетики і Службу з регулювання газової промисловості. Служба газового і електроенергетичного ринків стала основним регулювальником ринків газу і електроенергії. Відповідно до викладеного вище її першочерговими завданнями стають:

• забезпечення ефективної конкуренції у сфері газоі електропостачання на користь споживачів;

• сприяння створенню на електроенергетичному ринку умов формування конкурентного ціноутворення і недискримінаційного доступу для всіх виробників електричної енергії;

• сприяння уряду у прийнятті заходів з охорони довкілля з найменшими втратами для споживачів електроенергії;

• сприяння процесу довгострокового інвестування в британську електроенергетичну промисловість.

Правила NETA про торгівлю електричною енергією в Англії і Уельсі. Як було підкреслено вище, основний принцип NETA – всі особи, які бажають купити або продати електроенергію, мають право вступати у будь-які вільно укладені договірні відносини між собою. Це, на думку розробників NETA, повинно привести до того, що левова частка електроенергії продаватиметься або купуватиметься на біржах або за двосторонніми контрактами. У число тих, хто торгує електроенергією, входять не лише виробники і постачальники, але і нефізичні трейдери. Роль NETA не в тому, щоб диктувати як електрична енергія повинна продаватися або купуватися на біржах і за двосторонніми контрактами. NETA надає механізм для близьких до реального часу розрахунків за дисбаланси між суб’єктами, які купують, продають, виробляють і споживають електроенергію.

На практиці трейдери можуть купити більше або менше електроенергії, ніж вони продали, а виробничі компанії можуть фізично виробити більше або менше, ніж вони продали. Кінцеві споживачі також можуть фактично спожити більше або менше електроенергії, чим придбали для них постачальні компанії. NETA призначена для того, щоб вимірювати ці надлишки і недоліки (дисбаланси) і визначати ціни при розрахунках за них. Процеси, за допомогою яких розраховуються обсяги дисбалансів і плата за них, мають назву «розрахунок дисбалансів» (Imbalance Settlement).

Завдання розрахунку дисбалансів не в тому, щоб встановити оптові ціни на електроенергію, як це було раніше, а в тому, щоб визначити ціну і провести розрахунок за відхилення між планом і фактом при порівняно малій різниці між контрактними і фізичними позиціями учасників ринку. Процес розрахунку дисбалансів вимагає порівняти обсяги електроенергії, купленої або проданої за контрактом, з результатами комерційного обліку фізичних обсягів виробництва і споживання. Крім розрахунку дисбалансів, NETA покликана функціонувати як механізм корегування бажаних рівнів завантаження генераторів і попиту (в реальному часі).

NETA також передбачає створення «балансувального механізму» (Balancing Mechanism). У рамках NETA системний оператор визначає, які дії необхідні для підтримки балансу між споживанням і виробництвом як на національному (стабільність частоти), так і на локальному (запобігання порушенню системних обмежень) рівні. Правила, за якими розраховуються дисбаланси і здійснюється балансування системи, містяться в документі під назвою Кодекс балансування і розрахунків (Balancing and Settlement Code).

«Закриття воріт». Обсяги електроенергії, які продаються на біржах на основі двосторонніх контрактів, мають бути зведені в розрахунковому центрі, який здійснює розрахунок дисбалансів, з тим, щоб можна було визначити величину дисбалансу для кожного учасника ринку. Оскільки дисбаланси розраховуються щопівгодини, то і обсяги електроенергії, вже продані на біржових майданчиках відповідно до двосторонніх контрактів, мають бути доведені до розрахункового центру з такою ж періодичністю. Момент, після якого не можна далі повідомляти про контрактні позиції відносно певного півгодинного проміжку часу, отримав назву «Закриття воріт» («Gate closure»). Він настає за 3,5 години до даної півгодини. Це означає, що фізична торгівля електроенергією на певний півгодинний проміжок часу припиняється за 3,5 години до нього.

Балансувальний механізм. Виробничі й постачальні компанії відрізняються від трейдерів тим, що вони не лише купують і продають електроенергію відповідно до контрактів, але і обслуговують споживачів, які фізично її використовують. Це означає, що виробничі компанії прагнутимуть продати ту кількість електроенергії, яку вони планують виробити. Це ж стосується і постачальних компаній, які прагнутимуть купити ту кількість електроенергії, яку її клієнти планують спожити. Як тільки виробничі й постачальні компанії визначать обсяги свого виробництва і споживання, вони зобов’язані повідомити про це системному операторові. Ця вимога поширюється на генератори, встановлена потужність яких перевищує 50 МВт, а також на тих користувачів, які споживають з мережі більше 50 МВт. Системний оператор повинен прийняти такі заявки і скористатися ними з метою контролю за локальним або національним балансом виробництва і споживання в реальному часі.

Робота балансувального ринку. Мета впровадження балансувального ринку – забезпечення фізичного балансу потужності та інших найважливіших характеристик роботи системи. Для реалізації цієї мети системний оператор здійснює такі функції: підтримання частоти в електричній мережі; корегування потоків потужності для забезпечення надійності; надання учасниками балансувального ринку інших допоміжних послуг.

Дія балансувального механізму для кожної певної півгодини починається після «закриття воріт». Системний оператор особисто відповідає за те, які заявки прийняті балансувальним ринком, і може прийняти заявку на їх відхилення повністю або частково у будь-який момент між «закриттям воріт» і реальним часом. Він зобов’язаний забезпечити відповідність його команд технічним характеристикам роботи балансувального механізму (наприклад швидкості набору навантаження).

Заявки на участь в роботі балансувального ринку вказують на готовність учасника ринку до відхилення певного контрольованого ним параметра в обмін на компенсацію. Системний оператор зобов’язаний прийняти заявку на відхилення, і якщо згодом системний оператор вирішує, що певна заявка була необґрунтованою або непотрібною, він не може її відмінити. У цьому випадку системний оператор приймає протилежну заявку, тому заявки на відхилення зазвичай подаються учасниками ринку в парах з протилежними заявками.

Отже, балансувальний ринок є чимось більшим, ніж просто механізмом, що дозволяє виконувати балансування системи. Насправді він є наріжним каменем ефективного функціонування ринку електроенергії, оскільки він:

• надає виробникам можливість продавати додаткові незаконтрактовані обсяги виробленої електроенергії;

• надає споживачам можливість купувати додаткові обсяги електроенергії, щоб задовольнити їх незаконтрактований попит;

• дозволяє учасникам ринку вирішувати питання, пов’язані з неточним контролем завантаження, • формує базову ціну для укладення форвардних контрактів.

Дисбаланс енергії. Як зазначено вище, оптова купівля і продаж електроенергії на ринку здійснюються на підставі двосторонніх контрактів і на різних біржових майданчиках. Генеруючі й постачальні організації також відповідають за фізичні обсяги виробництва і споживання електроенергії. Розрахунки за дисбаланси енергії необхідні для того, щоб можна було розрахуватися за різницю між фізичними і контрактними позиціями учасників ринку. Для цього необхідно порівняти дані комерційного обліку виробництва або споживання кожного учасника з його контрактною позицією на кожні півгодини. Крім того, необхідно визначити ціни, за якими проводитимуться розрахунки за дисбаланси. NETA передбачає дворівневі платежі за дисбаланси, тобто ціна, за якою здійснюється сплата учасникам з надлишковим дисбалансом енергії, відрізняється від ціни, яку платять учасники з дефіцитним дисбалансом енергії. Кожен учасник має два рахунки дисбалансу енергії – рахунок виробництва і рахунок споживання. Обсяг дисбалансу енергії розраховується як різниця між виміряними величинами генерування і споживання і відповідними контрактними величинами. Дисбаланс виробництва електроенергії – це різниця між сумарним обсягом генерування відповідного учасника за даними комерційного обліку і нетто його контрактних обсягів виробництва. Аналогічно дисбаланс споживання електроенергії – це різниця між сумарним обсягом споживання відповідного учасника ринку за даними комерційного обліку і нетто його контрактних обсягів споживання. Щоб визначити дані комерційного обліку для розрахунку дисбалансів електроенергії, їх потрібно збирати щопівгодини.

Розрахунок цін за дисбаланси електроенергії. Ціни за дисбаланси електроенергії необхідні для того, щоб розрахуватися за надлишкову або недостатню кількість енергії на енергетичних рахунках. Вводяться дві ціни за дисбаланси електроенергії – ціна купівлі системи (System Buy Price) і ціна продажу системи (System Sell Price). Ціна купівлі системи відображує середню ціну, за якою система повинна купувати електроенергію, щоб заповнити її недостатню кількість на рахунках учасників. Таким чином, якщо на рахунку зареєстрований негативний дисбаланс електроенергії, то власник цього рахунку повинен заплатити за нього за ціною купівлі системи. Ціна продажу системи – це ціна, за якою учасники отримують платіж за надлишки. Вона відображує середню ціну, за якою система повинна була продавати електроенергію, щоб позбавитися від її надлишку. Таким чином, якщо на відповідному рахунку зареєстрований надлишковий дисбаланс електроенергії, власник цього рахунку продає її за ціною продажу системи. Ціни за дисбаланси електроенергії розраховуються на підставі цін в заявках на відхилення, прийнятих системним оператором на балансувальному ринку. Ціна купівлі системи для певної півгодини розраховується як середньозважена за обсягом прийнятих на цю півгодину заявок на відхилення вгору. Ціна продажу системи для певної півгодини розраховується як середньозважена за обсягом прийнятих на ці півгодини заявок на відхилення вниз. Ціна на відхилення вгору менше або дорівнює ціні на відхилення вниз. Заявки, які використовуються не для балансування обсягів електроенергії, а для балансування системи (наприклад з метою запобігання перевантаженню мережі або інших порушень надійності), не беруться до уваги під час розрахунку ціни за дисбаланс. Тобто балансувальний механізм призначений не лише для усунення дисбалансів електроенергії, але і для того, щоб дати системному операторові можливість підтримувати надійність системи. Як додаток до викладеного вище, у розрахунку ціни за дисбаланси електроенергії використовується ще низка поправок з метою урахування втрат тощо.

Енергетична біржа UK PX (UK Power Exchange). В Англії на ринку електричної енергії функціонують декілька бірж, найбільшою з яких є UK PX, заснована учасниками ринку в 2001 р. До складу UK PX входить також клірингова палата. Основний обсяг операцій на біржі відбувається на спотовому ринку, який є доповненням до ринку двосторонніх довгострокових контрактів. Спот-ринок забезпечує торгівлю електроенергією максимально близько до моменту початку постачання. Біржа UK PX торгує такими видами контрактів: 1. Залежно від годин постачання – контракти на базове і на пікове навантаження.

2. Залежно від періоду постачання:

• сезонні, тобто зимові та літні контракти;

• квартальні 13-тижневі контракти;

• місячні контракти;

• тижневі контракти на базове і пікове навантаження;

• добові контракти на пікове навантаження – з 7-00 до 19-00 в буденні дні;

• спотові контракти (півгодинні).

Всі учасники торгів на біржі є членами клірингової палати, яка контролює виконання умов постачання (споживання) електроенергії і її оплати.

Основні причини заміни пулу на NETA. Абстрагуючись від різного роду стверджень і інтенсивної pr-кампанії, яка супроводжувала заміну пулу на NETA, можна привести такі аргументи відносно зміни моделі роботи ринку електричної енергії: • недостатня гнучкість керування пулом перешкоджала змінам і гальмувала реформи в енергетичному секторі;

• обмежена участь попиту в механізмі ціноутворення призвела до утворення цін вище економічно обґрунтованих;

• складність і непрозорість механізму ціноутворення і обмежена конкуренція стримували розвиток ринків фінансових інструментів і обмежували ліквідність на ринку контрактів;

• умови роботи пулу дозволяли зловживати ринковими можливостями через те, що всім виробникам платили за однаковою ціною, тоді як сама ця ціна встановлювалася на підставі заявок лише небагатьох з них. Іншими словами, існування єдиної ціни пулу замість цін в договорах між індивідуальними продавцями і покупцями перешкоджало впливу попиту на формування цін.

Пропускна спроможність мережі. Наявність двосторонніх фізичних договорів купівлі-продажу електроенергії за визначенням вимагає, щоб кожна така угода супроводжувалася відповідним контролем пропускної спроможності мережі для його фактичного здійснення. Магістральні мережі Великобританії є досить потужними, проте мають близько двох десятків практично постійних системних обмежень. Ситуація ускладнюється також і тим, що надзвичайно важко розділити операції системного оператора, пов’язані з необхідністю балансування, і операції, спрямовані на підтримку надійності. Тобто значна частина операцій має загальну мету. Як випливає з викладеного вище, в NETA відсутній централізований механізм вибору складу устаткування, розроблення і ведення режимів роботи енергосистеми, які були властиві англійському пулу. Замість цього дії як продавців, так і покупців визначаються в основному тими договорами, які їм вдалося укласти. Ця система торговельних відносин, а також забезпечення надійності енергопостачання підкріплюються наступними важливими чинниками:

1. Наявність надлишку потужностей, значна частина яких є найсучаснішим і маневреним устаткуванням.

2. Наявність потужної магістральної мережі з достатньою пропускною спроможністю.

3. Накопиченим за останні роки досвідом роботи в конкурентному середовищі.

4. Ретельно розроблена нормативно-правова база.

5. Досконала структура фінансових стосунків.

6. Розвинена система вимірів і наявність АСКОЕ.

7. Практично вільні ринки палива.

Не дивлячись на все це, впровадження NETA супроводжувалося значними труднощами, в основному пов’язаними зі створенням програмно-апаратного комплексу, призначеного для втілення в життя положень Кодексу балансування і розрахунків.

Таким чином, успішність реформування енергетичного ринку Великобританії була обумовлена досить сприятливими чинниками – наявністю значних резервів потужності при помірному зростанні електроспоживання, широким використанням дешевого (на той час) природного газу як основного палива для електростанцій (заміна вугільних енергоблоків на парогазові), наявністю досить розвинених (за пропускною спроможністю і можливістю резервування) електричних мереж та ін. У результаті впровадження конкурентного ринку електроенергії сприяло підвищенню ефективності енергетичного виробництва і зниженню цін на електроенергію. У той же час необхідно відзначити, що практично весь ефект від дерегулювання спочатку був направлений на значне підвищення прибутковості генерації, а ціни реалізації значно перевищували витрати на виробництво (собівартість).

У процесі реформування також була виявлена неефективність торгівлі електроенергією через спотовий ринок. В результаті був впроваджений новий механізм торгівлі електроенергією (NETA) з переходом на довготривалі контракти і балансувальний ринок. У 2003 році концепція «конкурентного ринку» була перетворена в «Британський режим передачі й торгівлі електроенергією» (BETA).