Бог проявив щедрість,
коли подарував світу таку людину...

Світлані Плачковій присвячується

Видання присвячується дружині, другу й соратнику,
автору ідеї, ініціатору й організатору написання цих книг
Світлані Григорівні Плачковій, що стало її останнім
внеском у свою улюблену галузь – енергетику.

Енциклопедія

4.2. Вітряки Росії й України

Конструкції перших вітряних млинів у Росії були, напевно, запозичені з Німеччини і їх називали німецькими.

Наші предки-слов'яни вміли орати землю дерев'яним плугом з металевим наральником, розводити домашніх тварин, знали ремесла, виробництво ниток, а звідси й одягу. Вони вели домокам'яне будівництво, розводили городні культури, уміли припасати їх на зиму. Але найважливішим для південних слов'ян було те, що вони одні з перших впровадили в себе єгипетські вітряні млини. Для здійснення цього необхідні були належні технічні знання.

У Росії енергія вітру здавна широко використовувалася головним чином у сільському борошномельному виробництві. Неподалік від кожного великого села, на відшибі, обов'язково махали своєю дірчастою вертушкою вітряні млини. Це були дерев'яні споруди місцевого кустарного виробництва, середньою потужністю близько 5 к.с. Зустрічалися і великі вітряні млини з діаметром вітроколеса 20–24 м, потужністю 15–20 к.с. Багато чого для їх поширення в Росії зробив Петро I.

Відповідно до різних джерел, кількість селянських вітряків у Росії до кінця XVIII століття досягла 200–250 тисяч, їх застосування набуло державного значення. Для хлібородної степової Росії з її далечинами і глибинками вітряні млини були справжнім порятунком, так би мовити, енергетичною благодаттю й у певному розумінні навіть годувальниками. Вони щорічно перемелювали в борошно близько 2/3 усього товарного зерна, що для того часу було чималим обсягом. І хоча особливою жвавістю своїх підопічних мірошники похвалитися не могли, усе-таки млини справно крутили жорна по сто і більше днів на рік, що всього лише рази в два менше тривалості роботи сучасних вітродвигунів.

Мал. 4.7, а. Український вітряк (з картини художника С.І. Світославського, 1880 р.)Мал. 4.7, а. Український вітряк (з картини художника С.І. Світославського, 1880 р.)

Мал. 4.7, б. Українські вітряки минулих століть в експозиції Музею народної архітектури і побуту України Мал. 4.7, б. Українські вітряки минулих століть в експозиції Музею народної архітектури і побуту України

Вітродвигуни для перекачування води і розмелу зерна масово застосовувалися по всій Україні. Україна – країна з багатовіковими традиціями використання енергії вітру. Як відомо з архівних даних, перед 1917 роком загальна потужність таких вітряків на території нинішньої України складала 1400 МВт. (Для порівняння: Хмельницька АЕС має потужність 2000 Мвт, а сумарна встановлена потужність сучасних вітроелектростанцій у країнах Європейського Союзу в 1994 році дорівнювала 1510 Мвт). У старовину, в часи Гетьманщини, Україною керувала обрана народом адміністрація – козацька старшина. Жалування їй не покладалося, сіл теж ніхто не роздавав. Але кожен полковник, сотник або інший чиновник високого рангу мав монопольне право на певні види діяльності. У першу чергу це стосувалося помелу зерна, що у ті часи здійснювався вітряними млинами. Сформований тоді порядок забезпечив вельми велике поширення вітряних млинів, що надовго стали невід'ємною частиною українського пейзажу (мал. 4.7, а). На мальовничій околиці Києва – у районі Голосіївського лісу, поблизу урочища Феофанія і селища Пирогово – діє музей під відкритим небом. Він показує народну архітектуру і побут старого (XVI ст. – початок XX століття) українського села всіх історико-етнографічних регіонів України. Окремими групами на території музею зібрані вітряки XIX ст. – початку XX століття (мал. 4.7, б), перевезені з Черкащини, Полтавщини, Дніпропетровщини, Луганщини, Чернігівщини та інших областей. У млинах при нагоді можна навіть спостерігати помел зерна.

Музей Переяслава-Хмельницького під відкритим небом демонструє народну архітектуру і побут Середньої Наддніпрянщини. Особливо визначною пам'яткою музею є колекція українських вітряків, що нараховує 14 пам'ятників.