Бог проявив щедрість,
коли подарував світу таку людину...

Світлані Плачковій присвячується

Видання присвячується дружині, другу й соратнику,
автору ідеї, ініціатору й організатору написання цих книг
Світлані Григорівні Плачковій, що стало її останнім
внеском у свою улюблену галузь – енергетику.

Енциклопедія

2.1. Радянський період

Як уже відзначалося в попередньому розділі, ЕВВП України в 2006 р. була в 2,1–3,7 раза вищою, ніж у розвинених країн, і продовжує залишатися однією з найбільших у світі. Однак такий показник різко негативно впливає на економіку, наприклад кожні 10% «зайвої» ЕВВП обертаються зниженням питомого ВВП, що припадає на одну особу, у кілька разів стосовно розвинених країн.

Низький рівень енергоефективності сягає ще часів СРСР, в якому Україна була форпостом індустріалізації на основі дешевих (зі заниженими цінами) енергоресурсів. Її ЕВВП на 25% перевищувала середньосоюзну, а та у свою чергу була ще в 1,5 рази вищою, ніж у США. Після 1973 р., коли людство вперше перейнялося проблемами енергозбереження, у СРСР не були зроблені належні висновки щодо їх важливості. Для порівняння: динаміка зменшення енергоємності ВВП протягом 1975–1990 рр. склала, в %: США – на 46, Японія (де вона й до цього була на рекордно низькому рівні) – на 35, а СРСР – лише на 16. Нехтування економічними факторами було однією з головних причин такої ситуації в СРСР щодо енергозбереження.

Однак масова електрифікація України і її проникнення в найдальші куточки держави – заслуга радянського періоду. Епоха соціалізму і період індустріалізації, у тому числі електрифікації, що вимагали величезних витрат ручної праці, виявилися в певній гармонії. Жорстка централізація і створення потужної єдиної енергетичної системи СРСР об'єктивно не суперечили одне одному й дозволили створити успішно функціонуючу енергосистему. Досягнуті на кінець 80-х років минулого століття рівень втрат в електричних мережах і питомі витрати палива на виробництво електричної енергії дотепер є недосяжним результатом для української електроенергетики. Разом з тим у першій із цих проблем присутня і суто об'єктивна причина: у ті часи набагато більшу частину електричного навантаження становили великі споживачі, що одержували енергію безпосередньо лініями високовольтних передач, які є найбільш ефективними для цих цілей. Нині ж усе більше зростає питома вага дрібних споживачів, які забезпечуються низьковольтними мережами, найменш ефективними з погляду втрат.

На початок 90-х років в Україні вже були досить розвинені наукові основи енергозбереження. Розвитку цього наукового напрямку сприяло створення в 1988 р. Інституту проблем енергозбереження АН УРСР (нині Інститут загальної енергетики НАНУ). Значні обсяги досліджень і розробок за тематикою енергозбереження були виконані (й продовжують виконуватися) також іншими інститутами Відділення фізико-технічних проблем енергетики НАН України: Інститутом вугільних енерготехнологій, Інститутом газу, Інститутом електродинаміки, Інститутом проблем машинобудування ім. А. М. Підгорного, Інститутом технічної теплофізики.