ЧАСТИНА 2. Об’єднані енергосистеми та енергоутворення

Договір до Енергетичної хартії (далі – ДЕХ) був підписаний у Лісабоні в грудні 1994 року. Підписанню передували три роки переговорів, які здійснювалися на основі прийнятої в грудні 1991 року Європейської енергетичної хартії (далі – ЄЕХ).

Зазначені договори укладалися в умовах, що склалися в результаті утворення низки національних юрисдикцій після розпаду СРСР, який був одним з головних постачальників енергоресурсів для європейських країн. Виникнення нових кордонів, відсутність необхідних міжнародних договорів у новоутворених суб'єктів міжнародного права, а також істотні політичні, фінансові та інші ризики зумовили необхідність створення уніфікованого правового регулювання відносин у сфері енергетики на міжнародному рівні.

Першим кроком до вирішення згаданих проблем стала реалізація ініціативи прем'єр-міністра Нідерландів П. Любберса на засіданні Європейської Ради в Дубліні у червні 1990 р. щодо ухвалення ЄЕХ. Підтримавши ініціативу, Рада звернулася до Європейської Комісії з пропозицією вивчити найбільш ефективні шляхи співпраці у сфері енергетики. У лютому 1991 р. Комісія ЄС запропонувала концепцію ЄЕХ, яка була затверджена шляхом підписання Завершального акту Гаазької конференції 17 грудня 1991 р. Учасниками ЄЕХ стали 51 країна та європейські співтовариства.

Мета хартії – визнання співпраці в енергетичній галузі пріоритетною сферою та визначення основних принципів і основ такої співпраці, спрямованої на економічне відновлення та перехід до ринкових відносин країн Східної Європи й колишнього СРСР, з одного боку, відкриття інвестиційних перспектив для західних енергетичних компаній та поліпшення надійності енергопостачання країн Західної Європи, з іншого. Принципи, закладені в ЄЕХ, в подальшому лягли в основу положень ДЕХ.

У грудні 1994 р. після тривалих переговорів в Лісабоні був підписаний остаточний текст договору. ДЕХ вступив у дію 16 квітня 1998 р. після 30 національних ратифікацій. До 1 січня 2008 року договір підписали 52 країни. При цьому 47 країн, включаючи Україну, передали депозитарію свої ратифікаційні грамоти (акти про приєднання до договору). Ще п'ять країн (Австралія, Білорусь, Ісландія, Норвегія, Російська Федерація) підписали договір, проте не стали його повноправними членами у зв'язку з незавершенням національних процедур ратифікації. Україна ратифікувала ДЕХ 6 лютого 1998 р. Росія та Білорусь застосовують договір на тимчасовій основі до його ратифікації. це означає, що ці країни погодилися застосовувати положення ДЕХ у тій мірі, в якій вони не суперечать їх конституціям, законам та підзаконним актам.

Мета ДЕХ – сприяння довгостроковій співпраці у сфері енергетики на основі взаємодоповнюваності та взаємної вигоди відповідно до цілей та принципів хартії через встановлення відповідних правових рамок.

Варто ще раз акцентувати увагу на істотних відмінностях зазначених документів, оскільки на практиці часто зустрічається помилкове тлумачення їх значення і ролі в регулюванні відповідних відносин. Так, ЄЕХ є лише політичною декларацією намірів її учасників щодо співпраці в енергетичному секторі й закріплює основні принципи такої співпраці. У той же час ДЕХ є повноцінним міжнародно-правовим договором, дотримання положень якого є обов'язковим і який встановлює відповідні права та обов'язки сторін та інших учасників міжнародних енергетичних відносин.

Структуру ДЕХ складають 50 статей, об'єднаних у VIII розділів: визначення і мета; торгівля; заохочення і захист інвестицій; інші положення; вирішення суперечок; положення перехідного характеру; структура й інститути; заключні положення. Крім того, в договір входять 14 додатків. Подальше розширення сфери регулювання ДЕХ може здійснюватися через укладення його сторонами додаткових договорів, тобто протоколів ДЕХ. Протокол – це договір між двома чи більше сторонами ДЕХ, який укладається з метою уточнення, доповнення, розширення або розвитку положень договору стосовно будь-якого конкретного сектора або виду діяльності, що охоплюється договором. Такий договір (протокол) має обов'язкову юридичну силу лише для його учасників. На сьогодні підписаний і вступив у дію Протокол з питань енергетичної ефективності та відповідних екологічних аспектів. На стадії активних переговорів знаходиться Транзитний протокол ДЕХ, спрямований на розширення положень статті 7 ДЕХ щодо транзиту енергетичних матеріалів і продуктів.

Характеризуючи ДЕХ, слід визначити наступні його особливості:

• ДЕХ є першою економічною угодою, яка об'єднала усі республіки колишнього СРСР, крім Російської Федерації, держави Східної і Центральної Європи і держави – члени ОЕСР (Організація економічного співробітництва і розвитку), за винятком США, Канади, Мексики і Нової Зеландії;

• У сфері енергетики ДЕХ став першою юридично обов'язковою багатосторонньою угодою про захист інвестицій, яка також охоплює торгівлю енергетичними матеріалами і продуктами;

• ДЕХ є першою багатосторонньою угодою, в якій застосовані транзитні правила до енергетичних систем і передбачене юридично обов'язкове розв’язання міжнародних суперечок.

Однак головною особливістю ДЕХ є те, що ним регулюються різні сфери діяльності лише в одній галузі, а саме в енергетиці, яку можна вважати базовою галуззю сучасної міжнародної економіки. Згідно з ДЕХ правовому регулюванню підлягають міжнародні енергетичні відносини, що стосуються енергетичної діяльності, пов'язаної з енергетичними матеріалами і продуктами (ЕМП), включаючи їх розвідку; видобуток; переробку, виробництво; зберігання; транспортування сушею; передачу; розподіл; торгівлю; збут (реалізацію) або продаж (ст. 1 (5)). Одночасно Додаток ЕМ Договору до Енергетичної хартії дає вичерпний перелік ЕМП, до яких належать матеріали і продукти атомної енергетики (уранові руди, ядерне паливо, зокрема відпрацьоване); кам'яне вугілля, природний газ, нафта і нафтопродукти, електроенергія, зокрема їх похідні (наприклад різні види вугілля, торф, різновиди вугільного коксу, природний бітум і асфальт, нафтоносні піски і т.ін.); інші види енергії, такі як паливна деревина і деревне вугілля. Чітке визначення сфери регулювання ДЕХ має істотне значення для визначення можливості його застосування в таких сферах, як торгівля ЕМП, заохочення та захист енергетичних інвестицій, транзит ЕМП, вирішення суперечок між учасниками зазначених відносин і т.ін.

Саме питанням торгівлі ЕМП та інвестиціям в енергетичну галузь присвячено два найбільші розділи ДЕХ. Так, питанням торгівлі в ДЕХ присвячена частина II, в якій закріплені зобов'язання сторін, направлені на розвиток відкритого і конкурентного ринку ЕМП і сприяння доступу до такого ринку на комерційних умовах. Головною особливістю торгових положень ДЕХ є застосування для всіх його учасників правил торгівлі, які застосовуються в рамках Світової організації торгівлі (СОТ). Тобто сторони ДЕХ погодилися на те, що торгівля ЕМП здійснюється відповідно до положень Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 р. (ГАТТ) і пов'язаних з нею документів. Інші зобов'язання сторін у сфері торгівлі стосуються конкуренції, інвестиційних заходів, пов'язаних з торгівлею, транзиту, передачі технологій і доступу до капіталу.

Одним з найважливіших моментів торгівлі ЕМП, врегульованих ДЕХ, є питання транзиту. Зокрема, договір встановлює принцип свободи транзиту ЕМП та недискримінації. Договірні сторони зобов'язані заохочувати співпрацю у сфері модернізації транспортних потужностей і розвитку міжкордонних транзитних сполучень. Згідно із статтею 7 ДЕХ транзит означає переміщення з однієї країни через територію іншої країни енергетичних матеріалів, призначених для третьої країни, за умови, що або друга, або третя країна є стороною договору. Крім того, необхідно відзначити, що транзит відповідно до ДЕХ може здійснюватися лише за допомогою споруд для транспортування енергії, до яких відносяться: магістральні газопроводи високого тиску; високовольтні системи і лінії електропередач; магістральні нафтопроводи; вугільні пульпопроводи; нафтопроводи; інші стаціонарні об'єкти, спеціально призначені для переміщення ЕМП. Виходячи з цього, транспортування енергії морем не охоплюється поняттям транзиту, визначеним у ДЕХ.

До суттєвих зобов'язань договірних сторін у сфері транзиту ДЕХ відносить обов'язок транзитної країни надавати дозвіл на транзит ЕПГ на недискримінаційній основі та розумних умовах, крім випадків, коли це загрожуватиме надійності постачань або безпеці чи ефективності енергетичних систем. Також ДЕХ зобов'язує договірні сторони не припиняти і не обмежувати існуючий транзитний потік ЕМП у разі виникнення суперечки щодо будь-якого питання, що випливає з транзиту.

Подальший розвиток транзитних положень планується відобразити в Транзитному протоколі ДЕХ, робота над яким триває вже декілька років. Серед правових новел проекту протоколу слід відзначити положення, яким передбачені критерії встановлення транзитних тарифів, що повинні включати експлуатаційні та інвестиційні витрати, а також розумну норму прибутку.

Розділ III ДЕХ спрямований на регулювання відносин, що виникають у сфері заохочення та захисту інвестицій в енергетичній сфері. Під заохоченням тут мається на увазі створення стабільних, рівноправних, сприятливих та відкритих умов для інвесторів інших договірних сторін для здійснення інвестицій на території іншої країни-члена. Такі зобов'язання мають здебільшого рекомендаційний характер і за їх порушення ДЕХ не встановлює відповідальності.

Проте, коли інвестицію здійснено, у договірних сторін виникає низка жорстких зобов'язань щодо її захисту, зокрема стосовно створення для інвестицій правового режиму, не гіршого, ніж той, що застосовується до національних компаній; швидкого, достатнього і ефективного відшкодування ринкової вартості інвестиції внаслідок завдання збитків приймаючою країною, гарантування свободи переведення капіталу та інших, пов'язаних з інвестицією платежів і т.ін.

Невиконання країною – членом ДЕХ зобов'язань щодо захисту іноземних інвестицій в енергетичній сфері може спричинити для такої країни істотні негативні наслідки, оскільки у такому випадку інвестор, права якого порушені, може самостійно вибрати процедуру їх захисту на будь-якій стадії вирішення суперечки без необхідності використання національних засобів захисту. Таким чином, ДЕХ одним з перших серед міжнародних економічних договорів встановив обов'язковий порядок вирішення суперечок між інвестором (юридична або фізична особа) і договірною стороною, тобто державою.

Згідно із статтею 26 ДЕХ інвестор має право на власний вибір визначити спосіб захисту своїх прав у країні перебування, якщо суперечка не була вирішена протягом трьох місяців «у дружній спосіб». У такому випадку суперечки вирішуються або в судах країни перебування, або відповідно до процедури, обумовленої окремим договором між сторонами суперечки, або міжнародним арбітражем. При цьому рішення, ухвалені міжнародним арбітражем в спорі держави з інвестором, є остаточними і обов'язковими для сторін. Учасники ДЕХ зобов'язані негайно виконувати будь-яке вказане рішення, а також забезпечити його ефективне виконання на своїй території.

Всі екологічні зобов'язання ДЕХ передбачені в статті 19. Зокрема, нею передбачено, що, переслідуючи мету забезпечити стійкий розвиток і зважаючи на її зобов'язання за міжнародними угодами про охорону довкілля, стороною яких вона є, кожна договірна сторона прагне зводити до мінімуму економічно ефективними методами шкідливий вплив на навколишнє середовище, що має місце на/або за межами її території як наслідок тих чи інших операцій у рамках енергетичного циклу. Договір також містить зобов'язання для кожної договірної сторони у своїй політиці та діяльності прагнути до вжиття необхідних заходів з метою запобігання або мінімізації деградації навколишнього середовища.

Протокол ДЕХ з питань енергоефективності та суміжних екологічних аспектів від 16 квітня 1998 р. визначає принципи заохочення підвищення енергоефективності (зменшення енерговитрат на одиницю продукції) і визначає рамки для співпраці країн у цій сфері.

Підсумовуючи, варто зазначити, що на цей час ДЕХ є найбільш сучасною та інноваційною міжнародною угодою, яка комплексно регулює відносини в окремо взятій галузі. Заснований як енергетичний діалог між країнами Європи і колишніми радянськими республіками, ДЕХ поступово набуває рис глобальної енергетичної угоди, перш за все завдяки можливості приєднання таких нових членів, як Росія, країни Близького Сходу і Перської затоки, Китай, Індія і т.д.

Ратифікація договору Україною створює передумови як для розвитку ефективного національного енергетичного законодавства, так і для поступової інтеграції енергетики в міжнародні енергетичні ринки, з якими вона тісно пов'язана. Разом з цим виникає необхідність здійснення постійної перевірки діяльності органів влади в енергетичному секторі на відповідність зобов'язанням України, що випливають з ДЕХ. Недотримання або порушення таких зобов'язань може мати істотні економічні й політичні наслідки для країни.