ЧАСТИНА 2. Об’єднані енергосистеми та енергоутворення

Сонячна енергія в її утилітарному сенсі належить до відновлювальних енергетичних ресурсів земної цивілізації. Сонячне світло не потребує видобутку і транспортування, воно невагоме, безшумне і, як правило, нешкідливе, а його утилізація не створює прямих відходів і не порушує теплової рівноваги планети. Тому принциповою відмінністю сонячної енергії від усіх традиційних енергоносіїв, які використовуються, є її бездоганність з точки зору хімічного, теплового й інших видів забруднення навколишнього середовища. Уже перераховані властивості роблять її унікальним кандидатом на головну роль в енергетичній стратегії нового тисячоліття.

Ця стратегія орієнтується на створення могутніх сонячних енергостанцій як наземного, так і космічного базування, а також на повсюдне будівництво малих сонячних модулів, які децентралізують виробництво тепла та електроенергії. Практичні кроки, які починаються успішно в більшості розвинутих країн, підтверджують її оптимальність, а тенденції сучасного розвитку світу припускають майже десятикратне збільшення масштабів використання сонячної енергії протягом кожного наступного десятиліття.

Який же мінімум знань необхідний людині XXI століття для того, щоб мати уявлення про сонячну енергію? Назвемо чотири пріоритетних напрямки. Це проникнення в історію пізнання людством Сонячної системи, знайомство з першими віхами використання сонячної енергії для потреб людей, вивчення умов, необхідних для збільшення внеску сонячного випромінювання у світовий паливно-енергетичний баланс, пізнання найсуттєвіших методів і принципів використання сонячної енергії за допомогою сонячних енергетичних установок.