ЧАСТИНА 2. Об’єднані енергосистеми та енергоутворення

Приєднані мережі в проблемі підвищення енергоефективності. Підсумовуючи викладені вище загальні принципи підвищення енергетичної ефективності, слід наголосити, що більшість із них пов'язані з особливостями купівлі-продажу енергоресурсів, які поставляють так званими приєднаними мережами. Законодавча культура користування ними в умовах ринкової економіки в західних країнах нараховує вже сторіччя. Таке технічне рішення щодо технології поставки енергоресурсів, що є безумовною перевагою, має певні особливості в частині його практичної реалізації. Ключова з них полягає в тому, що виникає проблема монополізму з боку власника мереж. Тому законодавчо встановлюється, що власник мереж не має права відмовити в підключенні до них потенційному споживачеві. Ще одна проблема пов'язана з доступом до мережі незалежних виробників енергії (викладені вище принципи TPA – IPP – RES). Справа в тому, що підключення малопотужних виробників для великих енергосистем, що є монополістами, видається дріб'язковим і до того ж вартісним, особливо, якщо потрібне будівництво додаткової лінії електропередачі, трансформаторної підстанції і т.п. Проте ці витрати повинні відноситися до загальних витрат енергосистеми і включатися в тариф. У зв‘язку з цим особливе значення має так званий «зелений тариф», що припускає економічну зацікавленість незалежних виробників енергії. В Україні такий тариф встановлений законодавчо у 2008 році. Він передбачає збільшення тарифу, у відповідності з яким закуповується електроенергія, вироблена на об'єктах електроенергетики, що використовують альтернативні джерела енергії.

Значний блок проблем виникає у зв'язку з регулюванням відносин між споживачами енергоресурсів та іншими партнерами енергетичного ринку (виробники енергії, а у випадку газу – його постачальники, магістральні та розподільчі мережі). Для цього, як правило, створюється спеціальний регулюючий орган; в Україні це Національна комісія з регулювання електроенергетики.

Специфічні проблеми, пов'язані з постачанням енергоресурсів приєднаними мережами, виникають у країнах з нетривалим досвідом ринкової економіки. Справа в тому, що в цьому випадку акти споживання відповідного ресурсу та оплати за нього істотно рознесені в часі. Звідси створюється ілюзія ніби невичерпності джерела цього ресурсу десь там, поза стінами житла, як атмосферного повітря; це не сприяє ощадливості використання енергії. Тому для України все ще залишається ключовою задача загального обліку споживаних ресурсів приладами.

Остання обставина властива не тільки проблемі ПЕР, але й проблемам будь-яких ресурсів, одержуваних приєднаними мережами. Формально їм у цьому випадку можна зіставити витрати ПЕР на виробництво, транспортування до споживача й т.п. і включити їх у сферу дії законів про енергетичну ефективність. Особливо це стосується питної води, що є так чи інакше безцінним (і також вичерпним) ресурсом людства.

Енергетичний аудит та енергоменеджмент. У розвинених країнах, де держава мінімально втручається в діяльність підприємств, розроблена економічно доцільна система управління підвищенням енергетичної ефективності. Інструментарій її здійснення – енергетичний аудит та енергоменеджмент. Наприклад, у Сполучених Штатах Америки цю діяльність регулює спеціальний стандарт. Застосування системи енергоменеджменту на підприємстві дозволяє постійно аналізувати стан забезпечення ПЕР та їх використання, критично оцінювати енергетичну ефективність основних і допоміжних технологій, визначати резерви енергозбереження і пропонувати комплексні енергозберігаючі заходи ефективного використання ПЕР. Основним інструментом цієї системи на всіх її рівнях є енергетичний аудит, що має насамперед за мету виявлення можливостей енергозбереження, оцінювання потенціалу енергозбереження, розробки програми енергозберігаючих заходів і технологій з обґрунтуванням пріоритетності їх впровадження.

Податкові пільги та інші преференції в проблемі підвищення енергоефективності. Згідно з Протоколом до Енергетичної хартії в розвинених країнах законодавчо передбачено фіскальні або фінансові стимули для впровадження на ринку енергоефективних технологій, заохочення таких новаторських підходів до капіталовкладень у підвищення енергетичної ефективності, як фінансування третіми сторонами, підтримка та заохочення комбінованого виробництва електроенергії й тепла, а також заходів, спрямованих на підвищення ефективності систем центрального опалення. Ці ж заходи прописані в конкретних директивах ЄС.

Таким чином, відповідність законодавству ЄС – прямий шлях для розвитку сфери енергоефективності України (як ми вже відзначали, наша країна ратифікувала ДЕХ в 1998 році).

Добровільні угоди. У розвинених країнах одним з ефективних механізмів підвищення енергетичної ефективності стала практика так званих добровільних угод. Вони являють собою угоди в тій або іншій юридичній формі між урядом і представниками промисловості про сприяння добровільним заходам, що приносять бажані соціальні результати, які уряд заохочує і які здійснюються учасниками, виходячи зі своїх інтересів.