Книга 3. Розвиток теплоенергетики та гідроенергетики
Розділ 2. Гідроенергетичні ресурси, їх використання. Принципові схеми, параметри, режими роботи ГЕС і ГАЕС
Всередині Землі виділяють зони (внутрішні геосфери), які відрізняються за складом, будовою і фізичними властивостями.
Верхня частина твердої оболонки планети – земна кора – має змінну товщину: у середньому 33 км на континентах і 6 км в океані.
Проміжна оболонка – мантія – залягає на глибині від 33 до 2900 км.
Ядро – найбільш щільна центральна частина Землі – знаходиться на глибині більше 2900 км.
У літосферу зазвичай включають земну кору і розташований під нею верхній (твердий) шар мантії.
Чим більше глибина, тим вище температура Землі. У центрі ядра температура зростає, ймовірно, до 5000°С. До джерел внутрішньої теплоти Землі відносять тепло, що виділяється при радіоактивному розпаді, а також звільняється при хімічних реакціях та ін. Але самим достовірним з цих джерел є енергія розпаду радіоактивних елементів, що «…не тільки покриває всі нам відомі видимі геоморфологічні зміни планети, але і покриває усе випромінювання тепла в космічні простори», – писав академік В.І. Вернадський. З надр Землі назовні надходить безупинний потік теплової енергії, що у кілька тисяч разів менший енергії, яку одержує поверхня Землі від Сонця.
Як повідомляє журнал «Наука и жизнь» (2003, № 12, с.28), згідно з результатами досліджень за допомогою американо – франко – канадського космічного телескопу, 2,5 мільярда років тому наше Сонце випромінювало вдвічі більше ультрафіолетових променів, ніж зараз (оцінку зроблено за вимірами ультрафіолету від молодих зірок сонячного типу).
Розділ 1. Спорудження перших гідроелектростанцій. Етапи розвитку гідроенергетики
2.1. Енергія й потужність водотоків