Раздел 8. Нефть и газ

За даними світової статистики, що фіксуються в Головній службі даних небезпечних інцидентів (The Major Hazard Incident Data Service – MHIDAS), великі аварії на підприємствах та об'єктах різних типів, де лінійні розміри зон дії вражаючих факторів досягають декількох сотень або навіть тисяч метрів, на щастя, події досить рідкісні. Тим не менш, у світі в середньому на рік відбуваються близько 2–3 подібних аварій.

Мал. 3.18. Поширення радіоактивних випадінь 137Cs на Європейському континенті за станом на 10 травня 1986 р. (кольором показана шкала активності випадінь 137Cs в кБк/м2, площі з жовтим кольором – території, які не зазнали радіоактивного забруднення від аварії на Чорнобильскій АЕС).

Аварії із загибеллю понад 25 осіб і числом поранених більше 100 реєструються MHIDAS в середньому раз на 2,5 роки.

У цілому, як вважають фахівці, спостерігається неухильне зростання кількості промислових і енергетичних аварій, викликане, з одного боку, збільшенням кількості небезпечних об'єктів, з іншого боку, зростанням питомої щільності населення в зонах розвитку промислових і енергетичних об'єктів.

Найбільша в історії людства радіаційна катастрофа на Чорнобильській АЕС (Україна) сталася 26 квітня 1986 р. Кілька років після катастрофи всі офіційні джерела в СРСР повідомляли, що жертвами Чорнобиля стали тільки 33 людини – в основному пожежники, які брали участь в найперших роботах. Потім почали з'являтися окремі повідомлення про те, що від променевої хвороби загинуло кілька десятків ліквідаторів, а захворіли тисячі. Про жертви серед місцевого населення не говорилося взагалі. Режим секретності з питань аварії на ЧАЕС, який існував до 1991 р., не дозволяв відтворити об'єктивну картину масштабів ураження населення.

За сучасними уявленнями, аварія на ЧАЕС має серйозні наслідки пролонгованої дії, в тому числі такі, що можуть виявлятися на генетичному рівні в окремих груп персоналу АЕС, ліквідаторів і населення, яке проживає поблизу зони аварії.

У результаті вибуху четвертого реактора Чорнобильської атомної електростанції стався величезний викид радіоактивних речовин в атмосферу. Ці радіоактивні опади випали в основному в межах євро-азіатського континенту, але особливо у великих кількостях на значних територіях Білорусі, Російської Федерації та України (мал.3.18).

За оцінками, протягом 1986–1987 рр. до ліквідації наслідків аварії було залучено понад 350000 чоловік-«ліквідаторів» з числа військовослужбовців, працівників АЕС, місцевої міліції та пожежних служб. Досить високі дози радіації отримали близько 240000 чоловік під час проведення робіт з ліквідації наслідків аварії в межах 30-кілометрової зони, виконання робіт з консервації аварійного 4-го блоку АЕС – будівництва «Саркофагу», очищення дахів АЕС, створення системи захисту водних об'єктів. Згодом число зареєстрованих ліквідаторів збільшилося до 600000. Навесні та влітку 1986 року 116 тис. осіб були евакуйовані із зони Чорнобильської АЕС. У наступні роки було переселено ще 230 тис. чоловік, але лише невелика їх частина піддалася впливу високих рівнів радіації.

У даний час приблизно п'ять мільйонів людей проживають в районах Білорусі, Російської Федерації та України, де рівні радіоактивного забруднення грунтів цезієм перевищують 37 кБк/м2. З них приблизно 270000 людей продовжують жити в районах, які класифікувалися радянськими повноважними органами як зони посиленого контролю (ЗПК), де зараження 137Cs перевищує 555 кБк/м2.

Евакуація та переселення викликали глибокий стрес у багатьох людей через розрив соціальних зв'язків і неможливість повернутися в свої будинки, а в ряді випадків і розлади в психіці через боязнь захворіти в результаті радіоактивного опромінення.

У 2000 р. Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) повідомила, що Чорнобиль міг стати причиною загибелі 50 тис. чоловік (у тому числі з урахуванням самогубств). П'ять років потому підрозділ ООН «Чорнобильський форум» (Chernobyl Forum), до складу якого також входить Міжнародне агентство з атомної енергії, опублікував доповідь, в якій стверджував, що серйозність наслідків Чорнобильської катастрофи перебільшена, а проблеми зі здоров'ям виникають у людей не в результаті впливу радіації, а через відсутність об'єктивної інформації, необгрунтованих страхів та інших надуманих проблем. У доповіді стверджувалося, що в результаті катастрофи загинули не більше 56 чоловік, а раком щитовидної залози захворіли близько 4 тис., причому у 99% з них рак легко піддається лікуванню.

Відповідно з ініціативою «Чорнобильського форуму» ООН ВООЗ у період з 2003 по 2005 рік провела низку нарад експертів для розгляду всіх наукових даних про медичні наслідки, пов'язані з цією аварією. Група експертів ВООЗ використовувала в якості основи доповідь 2000 р. Наукового комітету ООН з дії атомної радіації, в оновлений варіант якого увійшли критичні огляди опублікованої літератури та інформація, представлена урядами трьох постраждалих країн. До складу Групи експертів ВООЗ входило багато вчених, які проводили дослідження у трьох постраждалих країнах, а також експерти з ряду країн світу. Були також розглянуті спеціальні програми медико-санітарної допомоги, створені для лікування людей у трьох країнах, найбільше постраждалих в результаті цієї аварії. У результаті ВООЗ опублікувала доповідь «Медичні наслідки Чорнобильської аварії та спеціальні програми медико-санітарної допомоги».

Нижче в табл. 3.6 наводяться загальні середні ефективні дози, акумульовані за 20 років найбільш сильно потерпілими групами населення в результаті Чорнобильської аварії. Їх можна порівняти із середніми дозами, які люди зазвичай отримують від природного фону за 20 років. Для порівняння наводяться також дози, одержувані в результаті звичайних медичних процедур.

Незважаючи на те, що ефективні дози більшості жителів забруднених районів є досить низькими, необхідно відзначити, що в перші дні після аварії значна частина населення України і Білорусі отримала великі дозові навантаження на щитовидну залозу в результаті інгаляційного надходження йоду в організм при проходженні йодної хмари і вживання в перший місяць після аварії молока, що містило 131I. Часові та просторові характеристики формування аварійного йодного навантаження на населення цих республік представлені на мал. 3.19. Індивідуальні дози від впливу на щитовидну залозу варіювали в діапазоні від декількох десятків мГр до декількох десятків Гр.

Таблиця 3.6 Середні ефективні дози, отримані постраждалими групами населення внаслідок Чорнобильської аварії

Населення (роки впливу)	Кількість	Середня загальна доза за 20 років, мЗв *
Ліквідатори (1986–1987 рр.) (високий вплив)	240 000 чол.	>100
Евакуйовані (1986 р.)	116 000 чол.	> 33
Населення ЗПК (>555 кБк/м2) (1986–2006 рр.)	270 000 чол.	> 50
Населення низькозаражених районів (37 кБк/м2) (1986–2005 рр.)	5 000 000 чол.	10–20
Природний фон	2,4 мЗв/рік (звичайний діапазон 1–10, максимум > 20)	48
Дози, отримані в результаті опромінення рентгенівськими променями, на одну процедуру, мЗв
Опромінення при комп'ютерній томографії всього тіла		12
Мамографія		0,13
Рентгеноскопія грудної клітини		0,08

* Ці дози є додатковими у відношенні до доз, отриманих в результаті природної фонової радіації.

Підвищені рівні дозових навантажень також відмічаються у наступних груп населення постраждалих територій: у ліквідаторів, які працювали навколо зруйнованого реактора протягом перших двох років після аварії (240 тис. чол.); в евакуйованих (116 тис. чол.), частина яких отримала дози,що набагато перевищують 100 мЗв; у жителів окремих сильно забруднених районів (270 тис. чол.), що отримали дози, які значно перевищують рівні, обумовлені природним фоном.

Населення, яке проживає в даний час в районах з низьким рівнем забруднення (до 37 кБк/м²), продовжує отримувати малі дози, але ці рівні знаходяться в діапазоні, звичайному для фонових доз, одержуваних у всьому світі. Для порівняння: висока доза радіації, яку зазвичай отримує пацієнт в результаті комп'ютерної томографії всього тіла, приблизно еквівалентна сумарній дозі, акумульованій за 20 років жителями, що проживають поблизу Чорнобильської зони відчуження з низькими рівнями забруднення.

Значне збільшення захворюваності на рак щитовидної залози відбулося у людей, які були дітьми і підлітками під час аварії і проживали в найбільш заражених районах Білорусі, Російської Федерації та України. Це було викликано високими рівнями радіоактивного йоду, що викидався з реактора Чорнобильської АЕС у перші дні після аварії. Радіоактивний йод осів на пасовищах, де паслися домашні тварини, і потім сконцентрувався в їх молоці, яке згодом вживали діти. До того ж становище погіршувалося загальним дефіцитом йоду в раціоні харчування місцевих жителів, що призвело до ще більшого акумулювання радіоактивного йоду в щитовидній залозі. Оскільки період напіврозпаду радіоактивного ізотопу 131I є відносно коротким – всього 8,05 доби, то якщо б населення не використовувало в їжу дітям місцеве забруднене молоко після аварії, імовірно, в більшості випадків цього можна було б уникнути.

У Білорусі, Російській Федерації та Україні до теперішнього часу діагностовано майже 5000 випадків раку щитовидної залози у дітей, яким під час аварії було менше 18 років. Хоча значна кількість випадків захворювання на рак була викликана радіацією внаслідок аварії, інтенсивний медичний моніторинг на предмет виявлення захворювань щитовидної залози серед постраждалого населення привів також до виявлення додаткових випадків захворювання раком щитовидної залози на субклінічному рівні. У результаті цього кількість випадків захворювання на рак щитовидної залози повинна бути декілька збільшена. На щастя, навіть серед дітей із запущеними пухлинами лікування дуже ефективне, і загальний прогноз для молодих пацієнтів є гарним. Однак їм необхідно приймати ліки все життя, щоб замінити втрату функції щитовидної залози. Крім того, потрібно провести більш широке дослідження з метою оцінки прогнозу для дітей, особливо з віддаленими метастазами. Очікується, що збільшена захворюваність на рак щитовидної залози в результаті Чорнобильської аварії продовжиться багато років, хоча кількісну оцінку довгострокових масштабів ризику дати важко.

Іонізуюча радіація є відомою причиною деяких типів лейкемії (утворення злоякісних клітин крові). Підвищений ризик розвитку лейкемії був вперше виявлений серед людей, які пережили атомні бомбардування в Японії, приблизно через два-п'ять років після впливу радіації. Останні дослідження свідчать про зростання у два рази захворюваності на лейкемію серед ліквідаторів Чорнобильської аварії. Серед дітей і дорослих людей, що проживають у забруднених районах, таке зростання не було чітко продемонстровано.

На основі даних про людей, які вижили після вибухів атомних бомб в Японії, можна припустити, що зараз, через 20 років після катастрофи, більшість випадків лейкемії, які можуть бути пов'язані з Чорнобильською аварією, вже відбулися. Тим не менше, необхідні подальші дослідження для отримання більш точних даних.

За даними НКДАР ООН (2000 р.), 134 ліквідатора отримали досить високі дози радіації для постановки діагнозу гострої променевої хвороби (ГПХ). Серед них 28 осіб померли в 1986 р. в результаті ГПХ, а інші померли пізніше, але причиною їх смерті не обов'язково був вплив радіації.

Можна припустити збільшення кількості випадків смерті від раку протягом усього життя серед осіб, які зазнали впливу радіації в результаті аварії. У зв'язку з тим, що в даний час неможливо визначити, які конкретні випадки раку були викликані радіацією, кількість таких випадків смерті можна оцінити лише статистично на основі використання інформації та проекцій, отриманих під час досліджень на людях, які вижили після вибухів атомних бомб (мал. 3.20).

а

б

Мал. 3.19. Періоди пікових навантажень розповсюдження радіоактивного йоду на територіях, що постраждали в результаті аварії на Чорнобильській АЕС: а – Республіка Білорусь; б – Україна

Необхідно врахувати, що люди, які вижили після вибухів атомних бомб, отримали високі дози радіації за короткий період часу, в той час як вплив радіації в Чорнобилі був в низьких дозах і протягом тривалого часу. Цей та інші фактори, такі як спроби визначити дози, отримані людьми через значний час після аварії, а також зміни в їх способі життя і харчування, приводять до дуже великої невизначеності при складанні проекцій щодо майбутніх випадків смерті від раку. Крім того, значне, не пов'язане з радіацією, скорочення середньої тривалості життя в трьох країнах за останні 15 років, викликане надмірним вживанням алкоголю і тютюну, погіршенням умов життя та надання медичної допомоги, істотним чином ускладнило виявлення будь-якого впливу радіації на смертність від раку.

Мал. 3.20. Порівняльні дані за джерелами радіоактивного забруднення, що формує дозове навантаження населення по харчових ланцюгах, обумовлене випробуваннями атомної зброї і аварією на Чорнобильській АЕС

Екологічна організація «Greenpeace» вважає масштаби катастрофи масштабнішими, доводячи, що тільки в Білорусі зареєстровано 273 тис. випадків раку, викликаного наслідками Чорнобиля, при цьому стверджуючи, що понад 90 тис. з них можуть бути фатальними.

Організація «Лікарі світу за запобігання ядерної війни» (International Physicians for the Prevention of Nuclear War) вважає, що число смертельних випадків може досягати 50–100 тис.

Рада досліджень навколишнього середовища (Natural Environment Research Council) в 2007 р. опублікувала результати свого дослідження: ризик від дії радіації на людей, які стали жертвами аварії на Чорнобильській АЕС, набагато менш серйозний, ніж прийнято вважати. Автори зіставили руйнівний ефект чорнобильської радіації і вплив, який чинять на організм людини такі фактори, як забруднення повітря, куріння і ожиріння. У всіх цих випадках (у тому числі й для Чорнобиля) ризик смерті людини трохи збільшується – приблизно на 1%.

Гіперболізація радіологічних наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, яка підігрівається недобросовісними засобами масової інформації, породила в свідомості постраждалих стан безвиході та приреченості, що є причиною стресового стану.

Однозначний висновок, яке зробило населення з трагедії: у разі подібної аварії на АЕС людина втрачає абсолютно все – здоров'я, своє і своїх дітей і близьких, роботу та майно. Для значної частини населення будьяка радіація – причина різноманітних хвороб, генетичних порушень, смертельних онкологічних захворювань. Таке сприйняття – стійкий і відтворений в нових поколіннях феномен масової свідомості – викликало кризу довіри до атомної енергетики.

В історії атомної енергетики неодноразово відбувалося безліч різного роду радіаційних аварій, основні відомості про які представлені в табл. 3.7. Проте їх наслідки були істотно меншими, ніж при Чорнобильській катастрофі.

Таблиця 3.7 Найбільш значні аварії на АЕС у світі і в системах технологічної інфраструктури ЯПЦ

Дата аварії			Назва АЕС, установки або об'єкта, характер аварії	Країна	Головні причини, наслідки аварії
1			2	3	4
3 березня 1949 року			Комбінат «Маяк» у Челябінській області, серйозна аварія	Росія	Масовий скид у річку Теча високоактивних рідких радіоактивних відходів, опроміненню піддалися близько 124 тисяч чоловік в 41 населеному пункті. Найбільшу дозу опромінення отримали 28100 чоловік, які проживали в прибережних населених пунктах по річці Теча; середня індивідуальна доза склала 210 мЗв, у багатьох опромінених були зареєстровані випадки хронічної променевої хвороби.
12 грудня 1952 року			Реактор CANDU в районі р. Чок-Рівер, кипіння і розплавлення реактора в результаті ланцюгової реакції	Канада	Несправності в системі управління і помилкові дії технічного персоналу призвели до критичної ситуації, виникла некерована ланцюгова реакція, пікова потужність вийшла за межі, почалися процеси кипіння, оболонка паливної конструкції почала плавитися, через тріщини в корпусі реактора на землю вилилося близько 10000 Кі важкої води. Блок демонтували і вкрили саркофагом, забруднену місцевість деактивували.
1955			Реактор ЕBR-1 в штаті Айдахо, на якому проводилися експерименти з плутонієм, саморуйну- вання реактора	США	«Людський фактор» призвів до аварії, вигоріло 40% активної зони реактора.
1957			Реактор Центру ядерних досліджень в Уїндскейлі, аварія з руйнуванням активної зони реактора	Велико- британія	Порушення технічного регламенту станції черговим персоналом викликало велику пожежу, що охопила 8 тонн уранового палива, в результаті чого відбулися перегрів графіту і палива, розплавлення активної зони, викид в атмосферу над акваторією Атлантичного океану близько 20000 Кі радіо- активних аерозолів, площа забруднення склала 520 км2, від раку загинуло 39 людей.
29 вересня 1957 року			Хімічний комбінат «Маяк», сховище РАВ біля с. Кіштим в Челябінській обл. Вибух в сховищі радіоактивних відходів	Росія	Порушення в роботі автоматичної системи охолодження бетонної ємності викликали вибух у сховищі, де містилося 75 тонн рідких радіоактивних відходів, злитих після переробки ядерного палива, руйнування бетонної кришки сховища; в навколишнє середовище потрапили радіонукліди загальною активністю 20 млн. Кі: 18 млн. Кі осіли біля сховища, 2 млн. Кі утворили Східно-Уральський довгоживучий радіаційний слід на території Челябінської, Курганської і Свердловської областей довжиною 300 і шириною 50 кілометрів, в зоні якого знаходилось 217 населених пунктів і проживало 272 тис. осіб.
1961			Дослідницький реактор HTRE з графітовим сповільнювачем в м. Річланд, штат Вашингтон, серйозна аварія	США	Збій у роботі системи управління викликав викид радіоактивних речовин у навколишнє середовище.
	1961	Експериментальний реактор SL-1 в Айдахо-Фолс, штат Айдахо, серйозна аварія		США	Помилка персоналу призвела до досягнення надкритичного режиму і потужного радіаційного викиду; 3 особи загинуло, 12 км2 піддалося забрудненню. Реактор виведено з ладу.
	1966	АЕС «Фермі-1», Лагуна-Біч, штат Мічиган, аварія з ризиком за межами проммайданчика		США	Відмова обладнання викликала блокування каналу теплоносія в активній зоні, часткове розплавлення та радіаційний викид.
	1968	АЕС «Лусенс» (Lucens), СО2, охолоджуваний реактор з D2O- сповільнювачем в трубі під тиском, 8 МВт		Швейцарія	Відмова обладнання викликала блокування каналу теплоносія продуктами корозії під час зупинки, розплавлення твелу при роботі, радіаційний викид.
	1969	АЕС «Сен-Лорен» (St Laurent A-1), реактор GGR, 500 МВт. Аварія з ризиком за межами проммайданчика		Франція	Через помилки персоналу при перезавантаженні палива 50 кг розплавленого палива потрапили всередину корпусу реактора, що викликало викид радіації в навколишнє середовище. Реактор зупинили на один рік.
	1971	Переповнення водосховища- відстійника при реакторі компанії «Норсерн стейтс Пауер», штат Міннесота, аварія з ризиком за межами проммайданчика		США	У результаті витоку важкої води 2000 літрів радіоактивної води потрапили в р. Міссісіпі і частково в систему водопостачання м. Сан-Пауло.
	28 березня 1979 року	АЕС «Три-Майл-Айленд», 900 МВт (ел.), на річці Саскуеханна, недалеко від м. Гаррісберг, штат Пенсільванія, аварія з ризиком за межами проммайданчика		США	Помилка персоналу викликала відмову обладнання (проектна помилка), втрату теплоносія, осушення активної зони і її часткове розплавлення, викид радіоактивних речовин в атмосферу.
	1981	АЕС «Цуруга»		Японія	Аварійна ситуація на АЕС, 56 робітників отримали різні дози радіації, 278 працівників АЕС – підвищене радіоактивне опромінення при аварійно- відбудовчих роботах.
	1982	АЕС «Джина», реактор PWR, 490 МВт, штат Нью-Йорк, аварія з ризиком за межами проммайданчика		США	Вибух труби парогенератора призвів до викиду радіоактивної пари в атмосферу.
	1983	АЕС поблизу м. Торонто, аварія з ризиком за межами проммайданчика		Канада	Через витік важкої води 20 т радіоактивної води з реактора АЕС потрапили в навколишнє середовище.
	Січень 1986 року	АЕС компанії «Керр-Мак-Джі» біля м. Горе, штат Оклахома, аварія з ризиком за межами проммайдан- чика		США	Вибух циліндра з ядерним матеріалом, 1 людина. померла, близько 100 чол. були госпіталізовані.
	26 квітня 1986 року	Чорнобильська АЕС, 4-й блок, Київська обл., глобальна аварія		Україна	Вибух реактора викликав глобальну катастрофу. У навколишнє середовище було викинуто близько 190 тонн радіоактивних речовин; постраждало від 31 до 300 чоловік (за офіційними даними), радіоактивний викид призвів до забруднення більше 160 тис. км2 низки країн Європи та Азії. Більше 400 тисяч людей були евакуйовані із зони зараження.
	Травень 1986 року	АЕС біля м. Хамме, Північний Рейн– Вестфалія, аварія з ризиком за межами проммайданчика		ФРН	Викид радіоактивного газу в навколишнє середо- вище.
23 червня 1986 року		Ядерний комплекс в Токаімура (префектура Ібаракі), аварія з ризиком за межами проммайданчика		Японія	Витік плутонію. 12 людей, включаючи пред- ставників МАГАТЕ, зазнали опромінення.
11 жовтня 1991 року		Чорнобильська АЕС, 2-й блок, Київська обл. Аварія без значного ризику за межами проммайданчика		Україна	Раптове включення генератора в мережу викликало вибух водню, спалах покрівлі машинного залу. Пожежа тривала 3,5 години, виходу радіоактивності за межі будинку і майданчика не було.
30 вересня 1999 року		Завод з виготовлення палива для АЕС у науковому містечку Токаімура (префектура Ібаракі).		Японія	Помилка персоналу призвела до некерованої ланцюгової реакції, що тривала 17 годин. Опроміненню піддалися 439 чоловік; 119 з них отримали дозу, що перевищує щорічно допустимий рівень; 3 робітники отримали критичні дози опромінення, двоє з них померли.
15 листопад а 2002 року		АЕС «Міхама» (префектура Фукуї), розташована в 320 кілометрах на захід від Токіо на острові Хонсю, аварія без значного ризику за межами проммайданчика		Японія	Через витік радіоактивної води з системи охолоджування на АЕС вручну був зупинений третій реактор, скид, що тривав три доби, викликав забруднення навколишнього середовища.
9 серпня 2004 року		АЕС «Міхама» (префектура Фукуї), розташована в 320 кілометрах на захід від Токіо на острові Хонсю, аварія з ризиком за межами проммайданчика		Японія	Потужний викид пари в турбіні третього реактора з температурою близько 200°С, 4 людини загинули, 18 серйозно постраждали.

Терміном «аварія» в наведеному в табл. 3.7 переліку надзвичайних ситуацій визначається подія (процес) на АЕС або іншому об'єкті ЯПЦ, що призводить до викиду радіоактивних речовин за межі розміщення технологічного обладнання та створює потенційну (або реальну) радіаційну загрозу для навколишнього середовища і здоров'я персоналу та населення, а також надзвичайна ситуація, після якої об'єкт був зупинений і виведений з експлуатації.

Для однаковості оцінки надзвичайних випадків, пов'язаних з аварійними радіаційними викидами в навколишнє середовище на АЕС та інших ядерних об'єктах, Міжнародним агентством з атомної енергії (МАГАТЕ) у 1988–1990 рр. розроблена і рекомендована для практичного застосування Міжнародна шкала ядерних подій (International Nuclear Event Scale – INES), наведена в табл. 3.8.

У випадках, коли відбуваються хоча б незначні викиди радіації за межі проммайданчика, МАГАТЕ рекомендує ідентифікувати рівні аварії, користуючись цією шкалою, і оповіщати країни-учасниці у 24-годинний термін про всі аварійні ситуації, які перевищують 2-й рівень небезпеки.

Як видно з табл. 3.7, частина аварій на АЕС пов'язана з пожежами. Світова статистика пожеж на АЕС свідчить, що об'єктами пожеж найчастіше стають генератори, кабельні канали, електрообладнання, насосні установки.

Найбільш складними для гасіння є пожежі, що виникають у кабельних спорудах АЕС. Для їх гасіння залучається велика кількість сил і засобів. Однак у більшості випадків дії пожежних істотно ускладнюються небезпечними факторами пожежі. Наявність обладнання під напругою створює загрозу ураження електричним струмом пожежних, що також ускладнює визначення безпечних маршрутів слідування та безпечних бойових позицій.

При гасінні пожеж у кабельних приміщеннях дії пожежних ускладнюються високою температурою, яка до моменту їх прибуття досягає критичних значень в об'ємі приміщення незалежно від місця виникнення пожежі. Інтенсивне виділення диму, що містить хлористий водень, викликає опіки відкритих ділянок шкіри та суттєво ускладнює пошук вогнища горіння.

Таблиця 3.8 Міжнародна шкала ядерних подій з прикладами конкретних радіаційних аварій різних рівнів

Показник рівня небезпеч- ності аварії	Рівень аварії	Приклади конкретних радіаційних аварій різних рівнів
7	Велика аварія (глобальна аварія) з дуже великим збитком	ЧАЕС (1986)
6	Серйозна аварія	«Маяк» (1957)
5	Аварія з ризиком за межами проммайданчика	Пожежа на АЕС в Уїндскейлі (1957), аварія на АЕС «Три-Майл-Айленд» (1979)
4	Аварія без значного ризику за межами проммайданчика	Аварія на АЕС в Уїндскейле (1973), аварія на АЕС «Сен-Лорен» (1969, 1980), в Буенос-Айресі (1983)
3	Серйозний інцидент	Аварія на АЕС «Селлафілд» (2005), аварія на атомному підводному човні К-19 (4 липня 1961 року)
2	Інцидент
1	Аномалія
0	Нижче шкали – несуттєво для безпеки

Оцінити перелічені фактори і визначити раціональні способи і прийоми подачі вогнегасних речовин в зону горіння не завжди вдається через складну обстановку на пожежі. Тому одною з гострих і актуальних проблем підвищення пожежної безпеки АЕС є зниження пожежної небезпеки кабельних комунікацій та електрообладнання, оскільки кабельні системи створюють високий рівень пожежного навантаження і підвищують вірогідність виникнення пожеж на АЕС. Пожежі, що виникають в результаті загоряння кабелів, заподіюють, як правило, величезні збитки і виводять АЕС з ладу на тривалий час.

Проблема зниження пожежної небезпеки кабельного господарства на АЕС вирішується в напрямку використання кабелів з важкогорючою і негорючою ізоляцією і спеціальних вогнезахисних покриттів, які наносяться на поверхню кабелів з метою збільшення вогнестійкості та зниження їх пожежної небезпеки, а також шляхом впровадження спеціальних систем аварійної пожежної сигналізації, протипожежної автоматики та пожежогасіння (газового і водяного).