Раздел 2. Гидроэнергетические ресурсы, их использование. Принципиальные схемы, параметры, режимы работы ГЭС и ГАЭС

Італійський професор анатомії Луїджі Гальвані в 1780 році провів дослід з дії електрич ного заряду на мускульну тканину жаб. Інший італійський учений Алессандро Вольта екс периментально довів, що електричні явища в дослідах Гальвані пояснюються тільки тим, що певна пара різнорідних металевих провідників, розділених шаром спеціальної електро провідної рідини, служить джерелом електричного струму, який протікає замкнутими провідниками зовнішнього кола. Досліди з електрикою привернули увагу багатьох учених різних країн. Вже в 1802 році російський учений В.В. Петров вперше висловив думку про практичне застосування електричного струму.   У 1833 р. англійський фізик М. Фарадей встановив закони електролізу. Ці його роботи поклали початок електрохімії. Електричний струм, проходячи через рідину, викликає її розкладання, тобто електроліз. Наприклад, проходячи через воду, струм розкладає її на кисень і водень. Кисень виділяється в місці входу струму у воду, тобто на позитивному полюсі, а водень – в місці його виходу на негативному полюсі.

Якщо рідина є розчином солі (наприклад мідний купорос – сірчанокисла мідь), то на позитивному полюсі виділяється кисень, а на негативному – метал (мідь), шар якої відкладається на тілі, яким струм виходить з рідини.

Існують два різновиди наведеного явища електролізу – гальваностегія, тобто утворення тонкого невідокремлюваного шару осаду одного металу на іншому під дією електричного струму, і гальванопластика, тобто відтворення копій різних предметів за рахунок масивних (в основному мідних) відкладень, згодом відокремлюваних від основи. Винахідником гальванотехніки, присвяченої дослідженню можливості металізації предметів за допомогою розкладання електричним струмом солей різних металів, є російський учений Б.С. (Моріц Герман) Якобі. Вже в 1838 р. в Петербурзі він провів перші досліди з гальванопластики. У 1839 р. ці властивості електричного струму Якобі першим використовував для виготовлення мідних зліпків з різних предметів. При цьому він користувався тільки металевими струмопровідними матрицями. Вже рік потому Мюррей став виготовляти матриці з непровідного матеріалу, наприклад гутаперчі. Поверхню такого предмету він робив струмопровідною шляхом покриття її графітовим або бронзовим порошком.

Борис Семенович (Моріц Герман) Якобі (1801–1874) – російський винахідник, вчений, академік Петербурзької академії наук. «Ім'я Бориса Семеновича Якобі добре відоме як ім'я винахідника гальванопластики, піонера в області електромагнітної телеграфії, кон структора першого електродвигуна, що одержав застосування при русі човна. Менше знають Якобі як одного з перших організаторів міжнародної метричної служби і ще менше як ініціативного працівника в області електротехнічних вимірювань, що сприяв своїми роботами поліпшенню методів електротехнічних вимірювань і вдосконаленню електрич них вимірювальних приладів», – писав про нього член-кореспондент АН СРСР електротехнік М.А. Шателен.

У 1840 р. вийшло написане Якобі керівництво з гальванопластики «Гальванопластика, або спосіб за даними зразками виготовляти мідні вироби з мідних розчинів за допомогою гальванізму». Завдяки енергії Якобі гальванопластика швидко знайшла в Росії практичне застосування – у виготовленні точних і у всьому схожих між собою кліше для друкування державних паперів, зокрема грошових знаків, чого не можна було досягти простим гравіюванням кліше. У 1840 р. за винахід гальванопластики Якобі одержав від уряду Росії Демидовську премію в 25000 рублів. Практичним проведенням в життя винаходу Якобі займалися, з одного боку, Експедиція заготовляння державних паперів, з іншого, Особлива гальванопластична майстерня.

Гальваностегія. Щоб надати малоцінному металу вигляд благородного, його покривають тонким шаром останнього: сріблення і золочення є дуже стародавньою галуззю техніки. Способи, якими користувалися раніше, наприклад для золочення, полягали в тому, що на неблагородний метал клали тонкий листок золота і сполучали його з поверхнею металу тертям і натисканням чи робили шляхом розчинення золота в ртуті золоту амальгаму і покривали цією масою неблагородний метал, після чого ртуть випаровувалася нагріванням, а золото залишалося в досить тісному сполученні з металом. Обидва способи були дорогі та складні, а останній ще і шкідливий для здоров'я внаслідок пари ртуті, що утворюється при ньому; крім того, не можна було змінювати за бажанням товщину золотого шару. Для техніки покриття металом було крупним кроком вперед застосування дії струму, тому що цим значно полегшилася і спростилася робота, а також з'явилася можливість добирати за бажанням товщину шару, що накладається, починаючи від найтоншої шкірочки. Крім того, застосування струму дозволило вести роботу заводським шляхом, тоді як раніше способи вимагали головним чином ручної праці.

Внаслідок таких вигідних умов покриття металами поступово набуло широкого поширення, і в теперішній час з успіхом проводиться навіть покриття неблагородними металами, а особливо вельми поширене нікелювання.

Ванни і електроди. Перш ніж перейти до подробиць сучасної гальваностегії, розглянемо електричний процес в його головних рисах. Як вже було сказано вище, струм, проходячи через розчин металевої солі, розкладає її і осаджує метал на тому тілі, яким струм виходить з рідини. Оскільки цей осад повинен розташовуватися на предметі, що покривається, то останній можна використовувати для виведення струму з рідини. Для цього його сполучають дротом з негативним полюсом джерела струму і занурюють в рідину. Оскільки предмет, що покривається, зазвичай металевий, то струм з рідини виходитиме в предмет і з нього повертатиметься до генератору сполучним дротом.

Для введення струму в рідину підвішують в ній металеву пластинку і сполучають її з позитивним полюсом джерела струму. Вона не повинна торкатися предмета, що покривається, тому що інакше велика частина струму піде зручнішим шляхом через місце дотику, і ніякого розкладання відбуватися не буде.

Обидва провідники струму в рідині називаються електродами, хоча у них є ще особливі назви, а саме: той, який вводить струм в рідину, називається анодом, а інший, яким струм виходить з рідини, – катодом. Отже, предмет, що покривається, служить катодом, а рідина, з якої отримують відкладення металу, називається електролітом, або просто ванною.

На катоді відкладається метал, а анод поступово розчиняється. Результат такого процесу полягає тільки в перенесенні металу з анода на катод. При такому способі влаштування електродів ванна не бідніє і може служити як завгодно довго, причому доводиться відновлювати тільки аноди, що витрачаються. Ця проста теорія безперервного користування ванною не завжди відповідає практиці, оскільки відбуваються шкідливі побічні дії, які змінюють в невигідний бік склад, а, отже, і роботу ванни.
Мал. 10.1. Пристрій для золочення невеликих предметів

Замість розчинного анода можна використовувати також і нерозчинний, причому ванна, звичайно, робиться біднішою за змістом металу і багатшою іншими складовими частинами. Як такі аноди для деяких ванн можна брати листи платини.

На мал. 10.1 показано пристрій для золочення невеликих предметів. Судиною для ванни служить фарфорова чашка, що підігрівається під час процесу золочення (це буває потрібне тільки для дуже небагатьох ванн). На двох скляних паличках, що лежать на краях чашки, підвішується золотий анод, а також предмети, які золотяться і грають роль катода. Для проведення струму служать голі мідні дроти, з яких дріт анода не повинен стикатися з рідиною, щоб не забруднювати своїм металом ванну. Предмети, які покриваються золотом, можна сполучати прямо з мідним дротом; останній обмотується кілька разів навколо скляної палички, щоб зберігати необхідне положення предметів, і потім з'єднується з належним полюсом джерела струму.

Для великих гальванопластичних установок такий примітивний пристрій не придатний, оскільки у цих випадках доводиться мати справу зі значно сильнішими струмами, великими витратами і, крім того, мати на увазі зміни електричних умов внаслідок тривалої експлуатації ванн.

Джерела струму. Для отримання металевих відкладень потрібна незначна напруга на електродах і порівняно велика сила струму, яка залежить від повної поверхні тих предметів, що одночасно знаходяться у ваннах; крім того, дія струму повинна відбуватися тривалий час. Раніше для невеликих установок користувалися гальванічними елементами, з яких майже винятково вживали елементи Бунзена. Для великих установок незручно користуватися струмом батарей, тому що доводилося брати надто велику кількість елементів, поводження з якими клопітливе вже і при невеликих батареях.

Винахід динамо-машини усунув це утруднення, оскільки вона являла собою джерело струму, значно зручніше і вигідніше, ніж елементи Бунзена. Внаслідок цього динамо-машина одержала широке застосування в гальванопластиці.

Оскільки для ванн потрібен струм низької напруги, то динамо-машини для гальванопластики відрізняються за напругою від динамо-машин для електричного освітлення: останнім доводиться розвивати напругу від 65 до 100 В, а при послідовному з'єднанні ламп і значно вищу, тоді як для ванн потрібно всього декілька вольт. Для гальванопластики не можна застосовувати змінний струм, оскільки напрям струму у ваннах не повинен змінюватися.

У динамо-машин, які будуються для гальванопластики, якір обмотується (відповідно потрібній від них великій силі струму) товстим дротом, але з невеликим числом витків з причини незначної напруги. Оскільки розкладання у ваннах приводить до такого ж явища, як і в акумуляторах, то треба піклуватися про те, щоб при дещо сповільненому ході машини її не перемагнітив зворотний струм, що з'являється. При неуважності це могло б призвести до небажаного результату: струм у ваннах змінив би напрям, катод став би анодом і почав би розчинятися. Тому такі машини створювалися як машини з відгалуженням, щоб вони не перемагнічувалися зворотним струмом. Або розташовували на якорі дві обмотки, кожна з яких мала особливий колектор, так що машина давала два струми, з яких один використовувався для збудження електромагнітів, а інший відводився у ванни як робочий струм.

Дроти добираються згідно з умовами роботи. З причини великої сили струму доводиться вибирати товсті дроти, а тому в приміщенні ванн прокладають вздовж стін на дерев'яних підпорах масивні мідні прути (мал. 10.2), які з'єднуються з відгалуженнями від головних дротів гвинтовими затискачами. На ці прути вішають за допомогою зігнутих гачком дротин предмети, що покриваються.

Регулювання струму. Для отримання гарного осаду необхідно, щоб підтримувалася належна сила струму і на одиницю поверхні катоду приходилася сила струму певної величини. Але оскільки величина поверхні часто змінюється від введення і виймання предметів, то важко було б підтримувати весь час струм належної сили. Тут застосовували дуже простий і практичний спосіб підтримування постійною напруги на електродах. При зміні поверхні підвішуваних предметів змінюється і опір ванни в зворотному відношенні до поверхні. Якщо підтримується постійною напруга, то залишається постійною і густина струму. Якщо визначили дослідним шляхом необхідну напругу для ванни, то регулюванням її підтримують постійною і тим забезпечують постійну силу струму у ванні, за якої отримують якнайкраще відкладення.

Для регулювання напруги користуються реостатом, який вводять послідовно в дроти до ванни. На мал. 10.2 показано два реостати, які за своїм устроєм однакові з регуляторами опору для динамо-машин. Такі реостати встановлювалися для кожної ванни. Щоб знати напругу на електродах, встановлюється вольтметр (на малюнку він розташований між двома реостатами), який можна вводити у вітки різних ванн за допомогою ричагового комутатора, так що ним можна швидко визначити напругу у великого числа ванн.
Мал. 10.2. Устаткування гальванопластичної майстерні

Підготовка поверхонь, що покриваються. Перш ніж опускати предмети у ванни, треба підготувати їх поверхні для покриття і для того, щоб вони здавалися, дивлячись за бажанням, полірованими, матовими і т. ін. Спочатку треба очистити поверхню, а потім, виходячи з потреби, відшліфувати або відполірувати її, поки вона не буде металево чистою. У невеликих майстернях це виконується вручну, а у великих застосовують круглі щітки із сталевого дроту, які посаджені на вісь токарного або полірувального верстата і приводяться в швидкий обертальний рух. У деяких великих майстернях для очищення користуються також міхами, що видувають пісок.

Після цієї операції предмети шліфуються для отримання гладкої поверхні.

Після шліфування вони поліруються. Для цього в майстернях користуються полірувальними колесами, які насаджуються на осі та приводяться в швидке обертання ножним або паровим приводом.

Після такої механічної обробки у предметів залишається неочищена поверхня, тому що до неї прилипають жир, бруд та ін., які треба видалити для отримання чистого і міцного осаду. Для цього користуються спеціальним розчином, складеним різним чином залежно від способу обробки металу. Для залізних предметів беруть розведену сірчану кислоту, іноді з додаванням азотної кислоти. Після очищення предмети необхідно добре ополоснути і швидко висушити.

Звільнення від жиру шліфованих і полірованих предметів здійснюється обмиванням нафтою чи бензином або зануренням у луг, який змилює жир. Після цього предмети знову обмиваються, тоді жир, що залишився, видаляється за допомогою каші з їдкого вапна і крейдяного порошку.

Нікелювання. З усіх способів гальванічного покриття металами жоден не досяг останнім часом такого широкого застосування, як нікелювання. Першим одержав осадження нікелю проф. Беттгер у Франкфурті-на-Майні, якому вдалося в 1842 р. виділити нікель за допомогою струму з подвійної солі. Згодом нікелювання знайшло нечуване розповсюдження і в безлічі випадків не тільки витіснило покриття такими речовинами, як, наприклад, лак, але дало можливість забезпечити красивим покриттям велику кількість предметів.

Нікелювання зробилося популярним і набуло великого поширення завдяки приємному, схожому на срібло, кольору полірованого нікелю, його здатності чинити опір окисненню і приймати красиву поліровку.

За основу для приготування нікелевих ванн беруть здебільшого сірчанокислий нікель або подвійну сіль, до розчину якої додають для збільшення провідності іншу відповідну сіль (сірчанокислого амонію, хлористого амонію та ін.), а іноді ще слабкої кислоти (лимонної або борної). Кислота додається, щоб у ванні містилась певна кількість вільної кислоти, яка, як було згадано вище, надає білину осаджуваному нікелю. Окрім сірчанокислої солі, іноді застосовується хлористий нікель, але не для залізних предметів. На застосуванні цих нікелевих сполук засновано приготування найпримітивнішої нікелевої ванни, відомої під назвою американської. Вона складається з 15– 20-відсоткового розчину хлористого амонію (нашатирю), тобто попередньо зовсім не містить нікелю. Щоб одержати у такій ванні відкладення нікелю, підвішують в ній аноди з нікелю, які завгодно металеві предмети як катоди і пропускають через неї струм. При цьому звільнюється хлор, який з'єднується з нікелем і надходить в розчин у вигляді хлористого нікелю. Через декілька годин ванна достатньою мірою насичується нікелевою сполукою, і тоді на катоді починає осідати метал.

Застосування нікелювання набуло вражаючого поширення. Майже всі дрібні металеві вироби покривалися шаром нікелю для надання їм приємнішого для ока зовнішнього вигляду. Частини машин також часто покриваються нікелем, що надає їм дещо «зализаний» вигляд, зате має ту неспростовну перевагу, що полегшує утримання їх в чистоті. Дуже поширене також покриття нікелем інструментів і приладів.

Сріблення. Окрім нікелювання, найбільшого поширення в промисловості набуло сріблення, яке на початку ХХ століття було найпоширенішою галуззю гальваностегії. Про ступінь розповсюдження електролітичного сріблення можна судити за наступними цифрами: відома фірма «Крістофля і К°» в Парижі витрачала щорічно на сріблення 6000 кг цього металу і за 50 років свого існування спожила на це близько 200000 кг. Стільки ж витратили брати Елькінгтон в Бірмінгемі та інші крупні фірми. Можна вважати, що на сріблення щорічно витрачалося 110–120 тонн срібла.

Золочення, платинування. Спосіб електричного золочення схожий на сріблення. Для приготування ванни як розчинювальним засобом користуються ціанистим калієм або беруть для цього залізистоціанистий калій, який у порівнянні з ціанистим калієм має ту перевагу, що він неотруйний. Золоті ванни розподіляються на ванни для холодного і гарячого золочення. В останніх відсотковий вміст золота може бути меншим, а тому їм надають перевагу при золоченні дрібних предметів. У випадку великих предметів підігрівання ванни було б надто важким, а тому для них застосовують холодне золочення.

Для позолоти куполів храму Христа Спасителя в Москві, Ісаакієвського собору, Петропавловського собору і декількох інших невеликих куполів і позолоти різних виробів Особлива гальванопластична майстерня за участю Б.С. Якобі витратила 45 пудів 32 фунта (750,2 кг) золота.
За участю Б.С. Якобі на статуї і барельєфи Ісаакієвського собору, Ермітажу, Великого театру в Москві, Зимового палацу, Петропавловського собору і на деякі інші вироби Особлива гальванопластична майстерня осадила гальванічним шляхом 6749 пудів (110,545 т) міді.

При електролітичному золоченні можна одержувати різні відтінки і забарвлення. Користуючись струмами різної сили, можна змінювати тон осаду від світло-жовтого до золотисто-жовтого і потім до темно-жовтого. Додаючи у ванну срібло або мідь, одержують відповідно зеленуватий, червонуватий або навіть рожевий відтінок. Покриваючи предмети відповідною грунтовкою, одержують за бажанням матове золочення.

Становить інтерес золочення дротин і ниток, з яких виробляють галуни і т. ін. Для цього дріт пропускають з мотків по катках, які протягують його крізь золоту ванну. Рух дроту виконується так, щоб кожна його частина залишалася достатньо часу під дією струму. Товщину позолоти можна змінювати, уповільнюючи або прискорюючи проходження дроту через ванну. Струм проводиться у дріт через катки, якими він рухається.

З інших благородних металів іноді використовують для покриття платину і паладій. Покриття платиною становить інтерес в тому відношенні, що за його посередництвом сподівалися замінити великі платинові дистиляційні судини, потрібні, наприклад, при виготовленні сірчаної кислоти, судинами з дешевшого металу, покритими всередині запобіжною оболонкою з платини. Проте способи платинування, що використовуються до цих пір, не дозволили, однак, одержати достатньо щільний осад. Ванни для такого покриття складаються з хлористих солей платини і сурми; їх доводиться нагрівати, і вони вимагають напруги, вищої порівняно з описаними вище ваннами (від 5 до 6 В). Платинові листи, що використовуються як аноди, не розчиняються у ваннах, так що останні бідніють за змістом платини.

Покриття паладієм, яке можна проводити подібним же чином, знайшло обмежене застосування при срібленні. Паладій дуже схожий на срібло, але має ту перевагу перед останнім, що на нього не діє сірково день повітря. Щоб оберегти від такої дії посріблені предмети, які помітно темніша ють від сірководню, їх покривають дуже тонким шаром паладію.

Цинкування, лудіння, покриття свинцем. Цинкування, як відомо, одержало широке застосування для оберігання залізних виробів від іржі, але воно проводиться не електрично, а зануренням протравлених залізних виробів у розплавлений цинк. Подібним же способом можна лудити залізо і покривати свинцем. Луджене листове залізо і сталь знайшли широке застосування під назвою жерсті. Електролітичне лудіння проводиться задовільно і застосовується для покриття залізних, мідних і латунних предметів.

Покриття свинцем застосовується тільки у виняткових випадках для отри мання запобіжної оболонки на інших металах. Водночас свинець знаходить собі застосування при інших операціях, напри клад при так званій ірізаціі (від грецького «іріс» – веселка) металів. Свинець виді ляється з деяких розчинів у вигляді переки су свинцю на позитивному полюсі (аноді), й тонкі шари відливають залежно від своєї товщини прекрасними кольорами. Перериваючи в потрібний час дію струму, можна одержувати які завгодно з ряду йдучих один за одним відтінків.Мал. 10.3. Динамо машина для отримання чистої міді

Покриття міддю і латунню. У гальваностегії часто покривають міддю, щоб одержати на металі належний ґрунтовий шар для подальшого покриття верхнім шаром необхідного металу. Таким чином доводиться спочатку покривати міддю або латунню залізо, нікель і т.п. Покриття нікелем цинкових листів також краще проводити не безпосередньо на цинковий лист, а забезпечуючи попередньо останній ґрунтовою оболонкою з міді або латуні. Для приготування мідних ванн при гальваностегічному процесі беруть здебільшого як розчинювальний засіб ціанистий калій, хоча застосовуються ванни і без цієї речовини. Покриття міддю застосовується також для декоративних цілей. Так, деякі художні металеві предмети забезпечують полірованими мідними поверхнями. Прагнення здешевити художні вироби покликало до життя досить поширену промисловість з приготування тіла предметів із заліза і цинку і покриття дешевого металу оболонкою з кращого матеріалу. Таким чином застосовується покриття міддю з метою надати предметам вид масивних мідних виробів.

Покриття латунню становить інтерес в тому відношенні, що тут осідає сплав, який утворюється за одночасної присутності у ванні міді та цинку, обох складових частин латуні. У таких ваннах, змінюючи силу струму, можна одержувати осади з переважанням того або іншого металу і таким чином створювати різні відтінки. У художній промисловості цей спосіб одержав широке застосування для вироблення блискучих латунних речей, рамок, блюд і т. ін.

Покриття залізом. Покриття залізом часто застосовується для надання мідним кліше міцної оболонки, яка не змінює їх зовнішньої поверхні, але оберігає їх від зношування і в разі потреби може бути знята і замінена новою.

Гальванопластика міддю. Як вже було сказано вище, гальванопластика має на меті відтворення масивних копій предметів, тобто вона відрізняється від гальваностегії тим, що доводиться робити товщі осади, які знімаються зі своєї основи. Для цієї мети користуються головним чином мідними осадами, оскільки струмом відкладається дуже в'язка і чиста мідь, і такі відкладення виходять легші за інші. У деяких випадках здійснюються гальванопластичні роботи і з іншими металами.

Для отримання мідних осадів можна користуватися як батареєю, так і динамо-машиною; у першому випадку батарею і ванну сполучають в один апарат. Кажучи про елемент Данієля, вже згадувалося (підрозділ 6.1), що в ньому з розчину мідного купоросу осідає мідь на мідному електроді. Отже, при відповідній зміні ним можна безпосередньо скористатися для отримання гальванопластичних знімків. Для цього достатньо поставити в мідну ванну пористу глиняну судину, наповнену розведеною сірчаною кислотою, і опустити в неї цинковий циліндр, який потім сполучають з підвішеним в мідній ванні катодом. Цинк грає при цьому роль аноду і розчиняється в сірчаній кислоті відповідно виділенню міді з мідного купоросу. Оскільки за мідну сіль беруть для цієї мети мідний купорос, то ванну підтримують насиченою, вміщуючи там коробочки з отворами, заповнені мідним купоросом, або, при невеликих апаратах, підвішуючи серпанковий мішечок з мідним купоросом.

При проведенні операцій в більшому масштабі часто застосовують апарати, хоч і крупніші, але влаштовані за тим же типом, а саме: у чані достатніх розмірів ставлять в ряд декілька пористих судин з цинковими циліндрами і сполучають останні належним провідником з катодними стрижнями. Зручний апарат такої будови, в якому для економії місця взяті прямокутні пористі судини, показаний на мал. 10.3.

Виготовлення гальванопластичних кліше. Найширше застосування знайшла гальванопластика при виробленні копій з дерев'яних кліше та інших друкарських форм. Вона дає можливість одержувати з дерев'яного кліше цілком точний знімок, відбиток якого навряд чи можна відрізнити від оригіналу. Для друкування можна брати не самі дерев'яні кліше, а гальванопластичні знімки з них, яких можна наробити скільки завгодно, не ушкоджуючи кліше. Це важливо ще і в тому відношенні, що довговічність дерев'яного кліше дуже обмежена, причому не тільки від правильного зношування при друкуванні, але ще більше тому, що воно часто розтріскується під пресом. Для гальванопластичного відтворення дерев'яного кліше спочатку роблять матрицю або форму, відтворюючи зворотне зображення кліше на гутаперчі або на воску. При формуванні гутаперчу, яка повинна бути найчистішою, роблять пластичною підігріванням в гарячій воді і кладуть на пластинку, а зверху накладають кліше, оточене залізною рамкою. Рукою або при великих кліше гідравлічним пресом притискують пластичну масу до кліше, і вона заповнює всі пустоти різьблення до найтонших ліній. Щоб гутаперча не прилипла до кліше, воно так само, як і поверхня гутаперчі, що накладається, натирається графітовим порошком. Коли гутаперча остигне, форму знімають, причому вона являє собою точний відбиток кліше.

Замість гутаперчі часто беруть віск, до якого для зняття крихкості додають стеарин. З цієї маси відливають в металевих коробках плитки належної величини, які ще теплуватими накладаються разом з коробками на кліше і натискають на них наведеним вище способом.

Вироблені таким чином форми не проводять струму, і доводиться надавати провідність всім частинам зліпку. Для цього покривають форму, де повинен осідати метал, дрібним графітовим порошком, натираючи ним форму за допомогою м'якої щітки, поки не виникне графітовий глянець на всій поверхні. Існують також машини для покриття графітом.

Гальванопластика дає можливість робити знімки з різних рідкісних творів природи і мистецтва, а також металізувати їх, тобто покривати міддю. Іноді гальванопластичним шляхом дерев'яні предмети забезпечуються мідною оболонкою. Надзвичайно, що такі покриті тонким мідним шаром дерев'яні роботи знаходили навіть в єгипетських гробницях. Звідси можна зробити висновок, що гальванопластика була відома ще стародавнім єгипетським жерцям.