Бог проявил щедрость,
когда подарил миру такого человека...

Светлане Плачковой посвящается

Издание посвящается жене, другу и соратнику, автору идеи, инициатору и организатору написания этих книг Светлане Григорьевне Плачковой, что явилось её последним вкладом в свою любимую отрасль – энергетику.

Книга 3. Развитие теплоэнергетики и гидроэнергетики

Раздел 2. Гидроэнергетические ресурсы, их использование. Принципиальные схемы, параметры, режимы работы ГЭС и ГАЭС

Уперше в історії думка про створення лінії для передачі електрики пролунала наприкінці XVIII століття в період активного накопичення знань про це незвичайне явище матеріального світу і висловив її Алеcсандро Вольта – італійський учений, вина хідник безлічі електротехнічних приладів і майбутній творець «вольтова стовпа». 18 квітня 1777 р. він так описує план випробування електропневмопістоля, що стрі ляє від згоряння болотного газу, підпаленого електричною іскрою: «...мій пневмопістоль можна поставити в Мілані, на дерев'яні стовпи натягнути залізні дроти, на їх кінці в Комо (містечко біля Мілана – ред.) розряджається лейденська банка,... електрика біжить уздовж лінії, пістоль у Мілані стріляє, сповіщаючи про заздалегідь обговорену подію».

Однак знадобилося ще близько 100 років, щоб у процесі розвитку суспільного вироб ництва виникли технічні й економічні передумови для створення пристроїв передачі електричної енергії на значні відстані.

Потужні генератори перших великих центральних електричних станцій, які з'явилися в 80-х роках XIX століття в Європі й США, дозволяли забезпечити електричною енергією значне число споживачів, що знаходилися, як правило, на незначному віддаленні від електростанцій. Однак очевидна ефективність централізованого виробництва електричної енергії була обумовлена створенням і застосуванням систем її передачі проводами на великі відстані з наступним розподілом по споживачах.

У перших системах розподілу електричної енергії, одержуваної від генераторів центральних електричних станцій, використовувалися ізольовані проводи або кабельні лінії електропередачі. Такі системи споруджувалися в містах, де відкрите прокладання ліній з економічних міркувань й умов безпеки було практично неможливим, а електрична енергія використовувалася в основному з метою електричного освітлення. З часом, на кінець XIX століття, при створенні потужних агрегатів гідроелектростанцій, розташованих, як правило, на віддалі від населених районів, виникла необхідність передачі досить великої потужності на значні відстані до місць споживання.

Чудова здатність електричної енергії передаватися проводами звернула на себе увагу електротехніків задовго до винаходу генератора. Незабаром після появи перших динамомашин виникла ідея приводити в дію електродвигуни, що перебувають на значному віддаленні від джерел електричної енергії, за допомогою передачі електричної енергії на відстань. Однак перші досліди такої електропередачі показали, що при збільшенні відстані необхідно підвищувати напругу, аби залишати по можливості відносно малою силу струму, яка визначає величину втрат потужності в проводах. Одержання струмів високої напруги й поводження з ними спочатку виявилися складнішими, ніж очікували. І тільки копітка робота багатьох провідних інженерів-електротехніків дозволила поступово переборювати утруднення й збільшувати відстань електропередачі.

  • Предыдущая:
    Раздел 1. Сооружение первых гидроэлектростанций. Этапы развития гидроэнергетики
  • Читать далее:
    2.1. Энергия и мощность водотоков
  •