Раздел 2. Гидроэнергетические ресурсы, их использование. Принципиальные схемы, параметры, режимы работы ГЭС и ГАЭС

Парова турбіна – основний силовий технологічний вузол електричної станції, в якому внутрішня енергія пари, запасена при його генеруванні, перетворюється в механічну енергію обертання ротора. На відміну від парової машини, яка здійснює безпосереднє перетворення внутрішньої енергії пари в роботу рухомого поршня з використанням сил пружності пари, парова турбіна за допомогою соплових лопаток спочатку перетворює внутрішню енергію пари в кінетичну енергію потоку робочого тіла, а потім вже останню – в механічну енергію ротора,що обертається. Термін «турбіна» походить від французького слова «turbine», яке виникло із латинського «turbo» – вихор, обертання з великою швидкістю, вперше використаного Героном Олександрійським при описі принципу руху «еоліпіла».

Створення парової турбіни вимагало глибокого знання фізичних властивостей пари і законів її витоку. Необхідно було закінчити формулювання законів термодинаміки і знайти нові інженерні рішення для здійснення роботи з використанням теплових властивостей води і водяної пари. Виго товлення турбіни стало можливим при достатньо високому рівні розвитку технологій роботи з металами, оскільки необхідна точність отримання окремих частин і міцність елементів повинні були бути суттєво більш високими, ніж у випадку парової машини.

Словацький інженер і вчений-теплотехнік Аурель Стодола відмітив цілий ряд переваг парової турбіни перед двигунами внутрішнього згорання і паровими машинами. До цих переваг відносяться: мале число рухомих деталей, відсутність будь-яких контактних ущільнень і складностей, пов’язаних із забезпеченням їх надійної роботи (системи змащування, проблеми, пов’язані зі стиранням, і т.д.), малий об’єм виробничих приміщень, необхідних для розміщення обладнання, переваги в регулюванні, відносно малі витрати на ремонт. Сьогодні стала очевидною ще одна безперечна перевага – величезна, сягаюча сьогодні півтора мільйона кіловат, одинична потужність, яка просто недосяжна ні в двигунах внутрішнього згорання, ні в парових машинах.

Патент на перший паротурбінний двигун отримав американський морський інженер, адмірал Бенжамін Франклін Ізервуд (1822–1915) в 1857 році. Після виконаних в 1870 році інженерних розробок декілька таких паротурбінних установок на базі одноступеневої турбіни були розміщені на воєнних фрегатах і дозволили забезпечити їх відносно велику швидкість (до 33 км/год). Але ці ПТУ виявились надто складними в виготовленні й не більш ефективними (к.к.д. 6–8%), ніж парові машини. У 1883–1885 роках вперше примітивні парові турбіни були використані й на лісопильнях в східній частині США для приводу дискових пил.

Аурель Стодола (1859–1942) в 1887 році закінчив Будапештський політехнічний інститут, в 1881 році – Вищу технічну школу в Цюріху. З 1892 по 1929 рр. – професор кафедри машинобудування в цьому навчальному закладі. Його основні роботи присвячені автоматичному регулюванню, конструюванню і розрахункам на міцність деталей парових і газових турбін. Дуже цікаву характеристику дав А. Стодолі Альберт Ейнштейн: «Якби Стодола народився в епоху Ренесанса, він був би великим художником або скульптором, тому що головною властивістю його особистості є сила фантазії й творчості. У ХІХ столітті схожі натури частіше всього звертались до техніки. Тут, у техніці, знайшла своє вираження наукова сила століття, тут пристрасна жага прекрасного знаходила шляхи відтворення, перевершуючи все, що могла б запропонувати людина, не знайома з цією областю. Могутній порив Стодоли не остигав впродовж багатьох років викладацької діяльності й перейшов до учнів – їх очі світяться, коли мова заходить про вчителя. Друга сильна сторона Стодоли – невгамовна цікавість й рідкісна ясність наукового мислення».

Створення сучасних парових турбін пов’язано з іменами видатних інженерів ХІХ століття: шведом Г. Лавалем і англійцем Ч. Парсонсом.

Головна заслуга Лаваля полягає в тому, що він зумів створити основні елементи турбіни, довести їх до ідеальності та з’єднати в працездатну конструкцію, яка в багатьох відношеннях на десятиліття випереджала свій час. Якщо порівняти сучасну одноступеневу активну турбіну з її прабабусею, створеною Лавалем (мал. 3.2), то вразить їх схожість. Виходить, що за більш ніж 100-літній період удосконалення в одній із найдинамічніших областей техніки форми сопел, лопаток, диску турбіни зазнали загалом незначних змін. Це, мабуть, безпрецедентний випадок в історії техніки. Причому схожість не тільки зовнішня. Порівняно мало покращились й характеристики турбіни. Наприклад, Лаваль довів колову швидкість турбіни майже до 400 м/с. Сучасні активні турбіни рідко працюють при більш високих швидкостях, але ж колова швидкість – показник, пов'язаний з міцністю конструкції.
Мал. 3.2. Схема одноступеневої активної турбіни Лаваля: 1 – вал; 2 – диск; 3 – робочі лопатки; 4 – соплова решітка; 5 – корпус; 6–випускний патрубок

Карл Густав Патрік де Лаваль
Цікавою особливістю творчості Лаваля (1845–1913) можна вважати його «голий емпіризм»: він створював цілком дієздатні конструкції, теорію яких пізніше розробляли інші. Так, теорією гнучкого валу згодом глибоко займався словацький вчений А. Стодола. Він же систематизував основні питання розрахунку на міцність турбінних дисків рівного опору. Саме відсутність хорошої теорії парових турбін не дозволила Лавалю досягти великих успіхів, до того ж він був людиною захопливою і легко переключався з однієї теми на іншу. Зневажаючи фінансовою стороною справи, цей талановитий експериментатор, не встигнувши реалізувати черговий винахід, швидко холонув до нього, захопившись новою ідеєю.

Іншого роду людиною був англійський інженер Чарльз Алджернон Парсонс (1854–1931). В його багатоступеневій реактивній турбіні (мал. 3.3) розширення пари відбувалось в декількох ступенях соплових (нерухомих) і робочих (обертових) решіток. Завдяки цьому стала можлива робота машини зі значно меншими, ніж в турбіні Лаваля, швидкостями пари на виході із соплових решіток і з меншими коловими швидкостями робочих лопаток.

Ця турбіна призначалась для роботи разом з електричним генератором. Таким чином, вже з першого кроку Парсонс правильно передбачив одну із найбільш перспективних областей застосування парових турбін і в подальшому йому не довелось вишукувати споживачів для свого винаходу. З метою врівноваження осьового зусилля пара підводилась до середньої частини валу турбіни, а потім протікала до його кінців. Перша парова турбіна Парсонса мала потужність всього 6 к. с. (близько 4,4 кВт) й була піддана різним випробуванням. Основні труднощі становили розробка раціональної конструкції лопаток і способів їх кріплення в роторі, а також забезпечення ущільнень. Вже у конструкції 1887 року Парсонс застосував лабіринтові ущільнення, що дозволило перейти до турбін з однонаправленим потоком пари. До 1889 року число побудованих турбін перевищило 300 одиниць і застосовувались вони переважно для приводу електричних генераторів. У турбіні, виготовленій у 1896 році, потужність досягла вже 400 кВт, а питома витрата пари доходила до 9,2 кг/кВт.

Енергетичне турбобудування розвивалось переважно в напрямку застосування пари високого тиску. Для електростанції у Мангеймі завод «Броун–Бовері» виготовив турбіну потужністю 7000 кВт при тиску пари 15,7 МПа й температурі 430°С. У паровій турбіні, побудованій для електростанції в Лангербрюгге, параметри пари були вибрані ще більш високими: тиск 22 МПа і температура 450°С.  Мал. 3.3. Перша багатоступенева реактивна турбіна Ч. Парсонса У США фірма GE («Дженерал електрик») у Скенектеді, обмеживши тиск 84 ат (8,2 МПа), стала енергійно нарощувати потужність одиничної установки. На початку ХХ століття були розроблені й виготовлені турбіни потужністю 500, 1000, 2500 і 10000 кВт. Спочатку ці турбіни виготовлялись у вертикальному виконанні. Але досвід експлуатації змусив фірму відмовитись від вертикальної і перейти до горизонтальної компоновки турбіни. Довгий час фірма випускала турбіни для роботи в конденсаційному режимі потужністю до 14000 кВт, а з протитиском – до 8000 кВт.

Чарльз Алджернон Парсонс
Завдяки роботам Чарльза Парсонса і його співробітників Англія по використанню парових турбін виявилась попереду всієї планети: якщо в інших країнах до парових турбін тільки приглядались, то в Об’єднаному Королівстві загальна потужність всіх побудованих в 1896 році парових турбін перевищила 40000 к. с. (29420 кВт). У 1899 році було вирішено застосувати на споруджуваній Ельберфельдській електростанції (Німеччина) дві турбіни Парсонса по 1000 кВт. Результати досліджень турбін, опубліковані в 1900 році, свідчили про безспірні переваги застосованих установок в порівнянні з традиційними «паровиками». Скоро одна із кращих на той час електротехнічних фірм «Броун–Бовері» в Бадені (Швейцарія) купила ліцензію на виробництво турбін Парсонса. Далі пропозиції про купівлю ліцензій наростали як снігова грудка: окрім німців, цікавість до турбін виявили італійці та американці (а саме компанія «Вестінгауз»). Турбіни почали виготовляти в Швейцарії, Франції, Австро-Угорщині. Якщо у 1903 році найбільша потужність турбіни складала 6500 кВт, то у 1909 році з’явились агрегати потужністю 10000 кВт, у 1915 році – 20000 кВт, а у 1917 році – 30000 кВт. У компанії «батьків-засновників» турбобудування з’явились імена француза О.Рато і американця Ч. Кертіса. Але Парсонс увійшов в історію техніки турбобудування як зірка першої величини: крім суто «турбінних» проблем, він взяв на себе (й успішно вирішив) ще й задачу впровадження нового двигуна на флоті.

 

Кириллов Іван Іванович (1902–1993) – один із найвидатніших вчених-турбіністів, чиє ім’я по праву вписано золотими літерами в історію світової турбінної науки поряд з іменами Л. Ейлера, А. Стодоли і Г. Флюгеля. Він народився у 1902 році в Санкт-Петербурзі у сім’ї військового медика. Після закінчення у 1924 році Ленінградського технологічного інституту Кириллов вже в тридцяті роки заявив про себе як серйозний спеціаліст в області розрахунків й проектування парових турбін, а на початок світової війни – це сформований вчений, добре відомий у середовищі колег-турбіністів. У 1945–1950 рр., а потім в 1961–1980 рр. завідує кафедрою парових турбін і машин Ленінградського політехнічного інституту. У 1951–1961 рр. організує кафедру турбінобудування в Брянському інституті транспортного машинобудування і завідує нею. І.І. Кириллов – автор 25 монографій, підручників і навчальних посібників, більш 350 статей у вітчизняних і закордонних журналах, 80 винаходів.

 Друга північноамериканська енергомашинобудівна фірма «Вестінгауз» («Westinghoyse») у 20-ті роки ХХ століття також приступила до випуску парових турбін одиничною потужністю 30, 45 і 60 тис. кВт.

На початку тридцятих років ХХ століття в США стали до ладу великі енергетичні паротурбінні установки одиничною потужністю 160 і навіть 208 МВт. Європейці обмежились суттєво меншими значеннями одиничної потужності промислових парових турбін. Однією із найбільших вважалась установка в Вітковицях (Чехія), обладнана двома турбінами потужністю 30 і 18 МВт. Частота обертання цих агрегатів була вибрана рівною 3000 об/хв, що обумовлювалось прийнятою в Європі частотою змінного струму (50 Гц). Слід відмітити, що у США парові турбіни мали частоту обертання 1800 або 3600 об/хв у зв’язку з «амери канською» частотою змінного струму, рівною 60 Гц.

Жирицький Георгій Сергійович (1893–1966) – відомий вчений-турбініст, який не тільки створив фундаментальні основи інженерного навчання по турбомашинах, але й підготував багатьох інженерів, молодих вчених і викладачів. У 1911 році із золотою медаллю закінчив Київську першу гімназію, а у 1915 році – механічний факультет Київського політехнічного інституту. Г.С. Жирицький у 1918 році стає викладачем Київського політехнічного інституту і поєднує роботу інженера з навчальною діяльністю. Вже у 1925 році його затверджують у званні професора по курсу парових двигунів. Виходить з друку монографія Жирицького «Парові машини», що витримала п’ять видань. У 1926 році його призначають деканом механічного факультету й завідуючим кафедрою парових машин Київського політехнічного інституту. У 1929 році завідує кафедрою парових турбін у Вищому технічному училищі імені М. Е. Баумана, видає двохтомний підручник з парових турбін із систематичним викладенням теорії і конструкції парових турбін. Під його керівництвом в 1930–1932 рр. організована кафедра парових турбін і створений теплоенергетичний факультет в Московському енергетичному інституті. У 1947 році Георгій Сергійович створює й беззмінно очолює до 1965 року кафедру лопаткових машин в Казанському авіаційному інституті.

В Європі на початку минулого століття паротурбобудівництвом займались фірми Лаваля (Швеція), «Броун–Бовері компанії»  (Швейцарія), AEG (Берлін, Німеччина), «Бергман» (Берлін, Німеччина), «Ешер-Віс» (Цюріх, Швейцарія), «Рато» (Франція), «Шкода» (Чехія), «Парсонс» (Англія), «Метрополітен–Вікерс» (Англія), пізніше фірми СЕМ і «GEC–Альстом» (Франція). У даний час в світі паротурбобудуванням займаються широковідомі японські фірми «Міцубісі», «Тошиба», «Хітачі», китайські фірми в Харбіні й Нанкіні, німецька фірма «Сіменс» й французька фірма «Альстом».

Щегляєв Андрій Володимирович (1902–1970) – видатний інженер і вчений-теплоенергетик, член-кореспондент Академії наук СССР. У 1921 році А.В. Щегляєв вступив вчитись в МВТУ на механічний факультет, а у 1926 році закінчив інститут і, отримавши звання інженера-механіка, продовжував працювати у ВТІ, поєднуючи інженерну діяльність з викладацькою у МВТУ, а з 1930 року у МЕІ. Інженерна і наукова діяльність Андрія Володимировича Щегляєва була нерозривно пов’язана з розвитком і удосконаленням нових теплових електростанцій СССР, зі створенням сучасних потужних турбінних установок на надкритичні параметри пари, підвищенням надійності й економічності турбін, з їх автоматизацією. З 1937 року він беззмінно очолював кафедру парових і газових турбін в МЕІ, яка під його керівництвом виросла у видатний навчальний і науковий центр. Він створив наукову школу турбіністів, багато представників якої працюють на турбобудівельних заводах, в енергетичних системах, у наукових закладах Росії і за кордоном. А.В. Щегляєв – автор більше 100 праць з питань теорії, проектування турбінного обладнання теплових електростанцій. Його книги «Регулювання парових турбін» і «Парові турбіни» (перекладена на болгарську, китайську, грузинську, чеську, японську, іспанську мови) – популярні посібники для студентів-турбіністів.

Шубенко-Шубін Леонід Олександрович (1907–1994) – відомий інженер, викладач, вчений-теплоенергетик, академік НАН України, засновник наукової школи з вирішення питань оптимізації процесів і конструкцій турбомашин, ініціатор створення Центрального конструкторсько-дослідницького бюро при Харківському турбінному заводі, керівник створення унікальних вітчизняних турбоагрегатів. Він виконав глибоку теоретичну проробку питань створення потужних парових, газових і спеціальних турбін, автор більше 200 друкованих наукових праць.

У СССР перша парова турбіна була побудована в 1924 році на Ленінградському металічному заводі (ЛМЗ). Вона була розрахована на початкові параметри пари 1,1 МПа, 300°С і мала потужність 2 МВт. У 1962 році вже була випущена турбіна потужністю 10 МВт при частоті обертання 3000 об/хв, у 1930 році – турбіна потужністю 24 МВт при частоті обертання 3000 об/хв на початкові параметри пари 2,55 МПа і 375°С, а у 1931 році – турбіна потужністю 50 МВт при частоті 1500 об/хв на параметри пари 2,85 МПа і 400°С.

У 1934 році в Україні вступив до ладу Харківській турбогенераторний завод (ХТГЗ, а у даний час – ВАТ «Турбоатом») і почав виготовляти перші українські турбіни потужністю 50 і 100 МВт при частоті 1500 об/хв на параметри пари 2,85 МПа і 400°С.

У 1940 році в Свердловську був збудований Уральський турбомоторний завод (УТМЗ), який випускав теплофікаційні турбіни з регульованими відборами пари потужністю 12, 25, 50 МВт, а пізніше – 100 і 250 МВт.

Саме у цей період почався випуск турбін потужністю 50 тис. кВт – тихохідних у Харкові, швидкохідних у Ленінграді. У 1940 році ЛМЗ і ХТГЗ приступили до виготовлення парових турбін потужністю 100 тис. кВт. Досвід експлуатації тихохідного агрегату ХТГЗ на Зуївській ДРЕС виявився позитивним. Загальне число годин наробітку на турбіні АК-100-29 Зуївської ДРЕС перевищило розраховане у декілька разів.

Великим є внесок у створення і розвиток теорії турбомашин, у розробку й реалізацію проектів стаціонарних парових і газових турбоустановок видатних вченихтурбіністів Кириллова І.І., Уварова В.В. (див. підрозділ 3.6), Жирицького Г.С., Дейча М.Є., Арсенєва В.Г., Щегляєва А.В., Шубенко-Шубіна Л.А., Шнеє Я.І., Косяка Ю.Ф. та інших. Добре відомі роботи закордонних вчених Б. Еккерта, К. Баммерта, У. Хауторна, Дж. Хорлокка, В. Траупеля, Ву Чунг-Хуа й інших.

З 1946 року заводи почали випускати турбіни високого тиску на параметри пари 8,8 МПа, 500°С потужністю 25, 50 і 100 МВт при частоті 3000 об/хв. У 1952 році ЛМЗ випустив турбіну потужністю 150 МВт на початкові параметри пари 16,6 МПа, 550°С з проміжним перегрівом до 520°С, яка у той час була найбільш потужним в Європі одновальним агрегатом.

У 1958 році випущені головні зразки турбін ЛМЗ типу К-200-130 і ХТГЗ типу К-150130 потужністю 200 і 150 МВт на параметри пари 12,8 МПа, 565°С, а у 1960 році – головні зразки турбін ЛМЗ і ХТГЗ типу К-300-240 потужністю 300 МВт з початковими надкритичними параметрами пари 23,5 МПа, 560°С і проміжним перегрівом до 565°С.

У 1965 році на ЛМЗ випущена двовальна турбіна потужністю 800 МВт, а на ХТГЗ – одновальна турбіна потужністю 500 МВт на параметри пари 23,5 МПа і 540°С з проміжним перегрівом до 540°С. Починаючи з 1969 року ЛМЗ виробляє одновальні турбіни типу К-800-240 потужністю 800 МВт на ті ж параметри пари.

З 1970 року Уральський турбомоторний завод випускає теплофікаційні турбіни типу Т-250-240 потужністю 250 МВт на надкритичні параметри пари 23,5 МПа, 540°С з проміжним перегрівом до 540°С, яким немає рівних у світовому турбобудуванні.

У 1978 році ЛМЗ виготовив унікальну одновальну турбіну типу К-1200-240 потужністю 1200 МВт при частоті 3000 об/хв на початкові параметри пари 23,5 МПа, 540°С з проміжним перегрівом до 540°С, яка при відключенні підігрівачів високого тиску розрахована на підвищення потужності до 1400 МВт і є найкрупнішою одновальною турбіною у світі.

Таблиця 3.1. Основні показники деяких турбін перегрітої пари потужністю до 200 МВт

Показник	К-160-130-2	К-100-90	ПТ-65- 130	К-215- 130-1	Т-130/ 160-12,8	Т-120- 112,8
Завод-виготовлювач	Турбоатом	СМ*	СМ	СМ	СМ	СМ
Номінальна потужність, МВт	165	110/115	65/75	215/220	133/162	115/117
Початковий тиск, МПа	12,7	8,8	12,8	12,8	12,8	12,8
Початкова температура, °С	540	535	565	540	555	565
Тиск промперегріву, МПа	2,8	–	–	2,36	–	–
Температура промперегріву, °С	540	–	–	540	–	–
Кінцевий тиск, кПа	3,43	3,43	–	3,46	–	–
Температура живильної води, °С	229	227	242	240	–	232
Число регенеративних відборів	7	8	7	7	7	7
Витрата пари, кг/с	143,3	117	111	173	255,5	181,3

 СМ* – «Силові машини».

Таблиця 3.2. Основні показники турбін перегрітої пари потужністю вище 200 МВт

Показник	К-300- 240-2	К-330- 240	ТК-330- 240	К-320- 23,5-4	К-800- 240	К-1200- 240
Завод-виготовлювач	Турбоатом	СМ	СМ	Турбоатом	СМ	СМ
Номінальна потужність, МВт	320	330 /340	330	320	800/850	1200/ 1400
Початковий тиск, МПа	23,6	23,5	23,5	23,5	23,5	23,5
Початкова температура, °С	540	540	540	540	540	540
Тиск промперегріву, МПа	3,5	3,66	3,67	3,74	3,34	3,5
Температура промперегріву, °С	540	540	540	540	540	540
Кінцевий тиск, кПа	3, 43	3,43	6,9	3,5	3,43	3,58
Температура живильної води, °С	275	265	263	277	274	274
Число регенеративних відборів	9	8	8	8	8	8
Витрата пари, кг/с	264	292	292	278	680	1022

Основні типи парових турбін і їх параметри

Розрізняють такі основні типи турбін:

• у залежності від числа ступенів – одноступеневі (одна або декілька ступенів швидкості) й багатоступеневі;

• у залежності від числа корпусів – однокорпусні, двокорпусні (ЦВТ і ЦНТ) і багатокорпусні (ЦСВТ, ЦВТ, ЦСТ, ЦНТ), одновальні та багатовальні;

• у залежності від напрямку потоку пари – осьові, або аксіальні, турбіни, в яких пара рухається вздовж осі турбіни, і радіальні турбіни, де пара рухається перпендикулярно осі турбіни;

• за принципом дії пари – активні турбіни (в яких потенціальна енергія пари перетворюється в кінетичну тільки в нерухомих направляючих решітках, а в робочих решітках кінетична енергія пари перетворюється в механічну роботу) і реактивні турбіни (в яких розширення пари відбувається і в направляючих, і в робочих решітках кожного ступеня приблизно в однаковій степені);

• у залежності від характеру теплового процесу – конденсаційні парові турбіни, в яких вся витрата свіжої пари, за винятком відборів на регенерацію, протікаючи через проточну частину і розширюючись в ній до тиску, меншого атмосферного, надходить в конденсатор, де теплота відпрацьованої пари віддається охолоджуючій воді і корисно не використовується, і турбіни з протитиском, в яких відпрацьована пара направляється до теплових споживачів, що використовують теплоту для опалювальних або виробничих цілей; конденсаційні турбіни з регульованим відбором пари, в яких частина пари відбирається із проміжного ступеня і відводиться до теплового споживача при автоматично підтримуваному постійному тиску, а решта кількості пари продовжує працювати в наступних ступенях і направляється в конденсатор, і, нарешті, турбіни з регульованим відбором пари і протитиском, в яких частина пари відбирається при постійному тиску із проміжного ступеня, а інша частина проходить через наступні ступені й відводиться до теплового споживача при більш низькому тиску;

• за параметрами свіжої пари – турбіни середнього тиску (3,43 МПа, 435°С), турбіни підвищеного тиску (8,8 МПа, 535°С), турбіни високого тиску (12,75 МПа, 565°С) і турбіни надкритичних параметрів (23,55 МПа, 560°С);

• за використанням у промисловості – турбіни стаціонарного типу з постійним числом обертів ротора (для роботи на електричних станціях) і змінним числом обертів ротора (для приводу насосів, компресорів), а також турбіни нестаціонарного типу із змінним числом обертів ротора (судові й транспортні).

У позначенні турбін перша літера характеризує тип турбіни: К – конденсаційна, Т – конденсаційна з теплофікаційним відбором пари, П – з виробничим відбором пари для промислового споживача, ПТ – з виробничим і теплофікаційним регульованими відборами пари, Р – з протитиском, ПР – з виробничим відбором і протитиском.

Друга група (цифри) у позначенні вказує потужність турбіни, МВт (якщо дріб, то в чисельнику номінальна, а в знаменнику – максимальна потужність).

Третя група (цифри) в позначенні вказує початковий тиск пари перед стопорним клапаном турбіни, ата (кгс/см²) або МПа. Під рисою для турбін типів П, ПТ, Р і ПР вказується номінальний тиск виробничого відбору або протитиск, ата (кгс/см²) або МПа. Під номінальною потужністю розуміється найбільша потужність, яку турбіна повинна розвивати тривалий час при номінальних значеннях всіх інших основних параметрів, а максимальна потужність – це найбільша потужність, яку турбіна повинна тривало розвивати при відсутності відборів пари для зовнішніх споживачів теплоти.

Основні характеристики і параметри сучасних турбін перегрітої пари, встановлених на ТЕС в Україні та Росії, наведено в табл. 3.1 і 3.2.

Машинний зал АЕС з паровими турбінами потужністю 500 МВт