Раздел 10. Развитие электротехнологий

Нафтопошукові роботи являють собою послідовність успіхів і розчарувань першопроходців, ведених або досвідом, або – за відсутністю останнього – відвагою і досягненнями технічного прогресу. Успішне освоєння нових територій або повернення в старі райони завжди є результатом поєднання конструктивних ідей, вмілого використання технічних засобів, знань, досвіду і підприємливості.

Світові розвідані запаси нафти оцінюються в 90–95 млрд. т, а прогнозні запаси складають 250–270 млрд. т. Родовища нафти знаходяться в різних районах світу, проте розподіл їх за країнами і регіонами вкрай нерівномірний. Найбільші нафтові родовища розташовані в арабських країнах Близького і Середнього Сходу (Саудівська Аравія, Кувейт, Ірак), Північної Африки (Лівія, Алжир), а також в Ірані, Індонезії, деяких районах Північної і Південної Америки.

Понад 85% нафти видобувається на найбільших родовищах, загальна чисельність яких складає близько 5% всіх родовищ. 30 родовищ нафти мають видобувні запаси, що перевищують 500 млн. т, і відносяться до родовищ-гігантів.

Найбільші родовища нафти (у дужках вказані початкові видобувні запаси): Гавар (10,1 млрд. т), Сафанія-Хафджі (4,1 млрд. т) і Маніфа в Саудівській Аравії (1,5 млрд. т); Бурган в Кувейті (9,9 млрд. т); Болівар (4,8 млрд. т) і Лагунільяс (1,5 млрд. т) у Венесуелі; Румайла (2,7 млрд. т) і Кіркук (2,2 млрд. т) в Іраку; Ахваз (2,4 млрд. т), Марун (2,2 млрд. т), Гачсаран (2,1 млрд. т), Ага-Джарі (1,9 млрд. т) і Абхайк (1,7 млрд. т) в Ірані; Чиконтенек (1,6 млрд. т) у Мексиці.

Промисловий видобуток нафти із земних надр почався у XIX столітті. Нафта видобувалася кустарним способом, в основному за допомогою колодязів. Основними районами нафтовидобутку були Бакинський в Росії і Пенсільванський у США. З 1860 р. почався перехід до видобутку за допомогою бурових свердловин. З появою бурових установок пов'язують початок розвитку нафтовидобувної промисловості. У цей період значно розширилося коло країн, які видобувають нафту.

На початку ХХ століття нафта видобувалася вже в 19 країнах. Географія видобутку нафти істотно розширилася після другої світової війни. У 1945 р. число нафтовидобувних країн збільшилося до 45, в 1975 р. – до 75, а у 1980 р. нафта і природний газ видобувалися вже майже у 80 країнах світу.

У 1950–1975 рр. світовий видобуток нафти кожні 10 років подвоювався, проте потім темпи зростання нафтовидобутку помітно знизилися.

Інтенсивний розвиток газової промисловості почався в 60-х роках XX століття.

Світові розвідані запаси природного газу перевищують 60 трлн. м3, а прогнозні запаси оцінюються в 200 трлн. м3. Найважливіші родовища природного газу – Панхандл-Хьюготон у США, Слохтерен у Нідерландах, Хассі-Рмель в Алжирі, Парс і Канган в Ірані, Уренгойське, Харасавейське, Ямбурзьке і Ведмеже в Західному Сибіру, Газлі та Шатлик у Середній Азії.

Існують родовища природного газу, які є відособленими скупченнями, не пов'язаними з іншими корисними копалинами, і так звані газоконденсатні родовища, де у газі розчинені рідкі вуглеводні. З газоконденсатних родовищ одночасно видобувають газ і конденсат (рідкі вуглеводні). В умовах пластів газ і конденсат знаходяться в одній – газовій – фазі, тоді як у нафтових пластах і легкі, і важкі вуглеводні знаходяться в рідкій фазі.

До найбільших газоконденсатних родовищ відносяться Оренбурзьке, Уренгойське і Заполярне в Західному Сибіру, Парс і Канган в Ірані.

Мал. 8.21. Схема розташування нафтових родовищ Саудівської Аравії, Кувейту, Катару і Південного Іраку

 

Нині нафта і природний газ видобуваються у всіх частинах світу, за винятком Антарктиди.

Близький і Середній Схід мають багатющі запаси нафти. В їх надрах знаходяться приблизно 50 млрд. т «чорного золота», що складає близько 70% всіх світових запасів нафти. Основні родовища нафти і газу приурочені до області Месопотамського прогину і Перської затоки (мал. 8.21). Для неї характерні не тільки наявність величезних запасів нафти, але й концентрація їх переважно на великих і унікальних родовищах з дуже високими дебітами свердловин.

Мал. 8.22. Буріння свердловин в Саудівській Аравії

На частку нафтодобувних країн цього регіону припадає велика частина (близько 2/3) світового експорту нафти.

Іран дає лише в 1,5 рази менше нафти, ніж США, але отримує цю кількість з 500 свердловин, тоді як США – з 500 тисяч. Тому іранська нафта значно дешевша американської. Для видобутку 1 т нафти в Ірані потрібно витратити 50 центів, а в США – 10 дол.

На Саудівську Аравію припадає приблизно четверта частина світових запасів нафти. Родовища містять також значні запаси природного газу. Видобуток нафти в 1999 р. здійснювався на 54 родовищах (мал. 8.22). Понад десять з них виявлено в шельфовій зоні Перської затоки (див. мал. 8.21).

Більша частина запасів природного газу Саудівської Аравії припадає на супутній газ, головним чином на родовищі Гавар (третя частина запасів газу країни) і морських родовищах Сафанія і Зулуф. У 1990-х роках в районі родовищ групи Неджд відкриті нові запаси супутнього газу.

У даний час здається неймовірним, що пошуки нафти в Саудівській Аравії вели досить повільно, не знаючи, що буде відкрите гігантське родовище Гавар, яке проходить через центр країни.

Геологи Англо-Перської компанії, які за 20 років перед цим відкрили на іншому березі Перської затоки в Ірані низку великих родовищ (мал. 8.23), пов'язаних зі складками, видними на поверхні, вважали, що ця обширна полога структура є безперспективною. Протягом десятка років король Аравії марно шукав підрядчиків. У 1933 р. дві американські компанії погодилися провести розвідувальні роботи, відкинувши забобони, як це зробили через двадцять років французи, досліджуючи Сахару. Два геологи і перекладач з ескортом з 12 бедуїнів, що мали в своєму розпорядженні старенький «форд», перетнули пустелю. Протягом двох років вони сумлінно вивчали відслонення і довбали кам'янисту породу.

У цілому результатом цих робіт стало розчарування.

Але в 1935 р. головний геолог аравійськоамериканської компанії «Арамко» Макс Стейнек зумів звести в єдине ціле уривчасті й розрізнені спостереження, узагальнити їх у великому звіті, що синтезував результати геологічного вивчення всієї території Саудівської Аравії, і поступово визначити характеристики її головних структур.

Геологічні спостереження доповнювалися гравіметричними зйомками, а потім даними буріння серії глибоких свердловин з відбором керна, яке відразу ж стало основним інструментом розвідувальних робіт.Мал. 8.23. Одна з морських платформ, що видобувають нафту в Перській затоці

У 1938 р. на цій території отримали викид нафти, але унікальність структури Гавар була усвідомлена в повному обсязі лише через 20 років (між 1951 і 1955 рр.), після того, як поступово з'ясувалося, що чотири відособлені родовища є частинами єдиного цілого.

Зараз родовище Гавар дає більше половини всього видобутку нафти в країні. 1/3 видобутку припадає на родовище Абкаїк і морське родовище Сафанія.

Саудівська Аравія є найбільшим експортером нафти. Впродовж 90-х років ХХ ст. експорт щорічно перевищував 300 млн. т. Максимум був досягнутий у 1992 р. (319 млн. т), після чого експорт поступово знизився до 302–304 млн. т. Крім того, щорічно експортується понад 40 млн. т нафтопродуктів. Найбільший у світі нафтопорт розташований поблизу м. Рас-Таннура на узбережжі Перської затоки.

За запасами нафти Ірак займає третє місце в світі. Запаси газу в Іраку значно скромніші, але і за цим показником країна входить в десятку провідних держав світу. Близько 70% запасів припадає на супутній газ, 20% – на вільний газ, 10% – на газові шапки. Основні запаси супутнього газу містяться в нафтових родовищах Кіркук, Айн-Зала, Бутма і Бай-Хассан на півночі Іраку, а також в Румейлі та Зубейрі на півдні.

Напередодні вторгнення до Кувейту, у 1989 р., видобуток нафти в Іраку досяг 135 млн. т на рік. У результаті ембарго на експорт нафти видобуток знизився до 20–23 млн. т. Таким чином, криза нафтовидобувної промисловості в Іраку обумовлена суто зовнішніми причинами – санкціями ООН. Поступово режим санкцій пом'якшився. У 1995 р. Іраку було дозволено як виняток продавати нафту до Йорданії, наступного року почала реалізовуватися програма «Нафта в обмін на продовольство», відповідно до якої Іраку дозволялося продавати за півріччя нафти на суму в 2 млрд. дол., в 1999 р. ця сума збільшилася до 6 млрд. дол. У результаті видобуток нафти в Іраку зріс в 1997 р. до 57,3 млн. т, в 1998 р. – до 105,7 млн. т, а в 1999 р. – до 130,5 млн. т.

До країн Перської затоки, надра яких особливо багаті нафтою, належить Іран. До початку 1998 р. в Ірані було відкрито 107 родовищ нафти і газу, зокрема 30 морських; з них 72 родовища є нафтовими (22 морських), 8 – нафтогазовими і 27 – газовими (8 морських).

Великі нафтові родовища містять приблизно 3,4 трлн. куб. м попутного газу (розчиненого в нафті або такого, що міститься в газових шапках). Нафта видобувається на 40 родовищах. Нафта малосірчиста, густиною 0,876–0,830 г/см3.

За підтвердженими запасами природного газу Іран займає друге місце в світі після Росії. Основні запаси газу зосереджені в провінціях Фарс і Хормозган, а також в Перській затоці. Переважна частина запасів природного газу зосереджена у власне газових родовищах, найбільшим з яких є відкритий у 1988 р. Південний Парс, розташований на продовженні катарського родовища Норі. На початку 90-х років ХХ ст. геологічні запаси родовища оцінювалися в 3,6 трлн. куб. м; в середині 1996 р. в результаті проведення додаткових робіт оцінка запасів зросла до 9,3 трлн. куб. м газу і не менше 380 млн. т конденсату.

Наприкінці минулого століття шукачодинак англієць Уїльям Нокс Д'Арсі одержимо намагався знайти в Ірані нафту. До цього він придбав мільйонний капітал завдяки відкриттю золота в Австралії. Весь цей капітал Д'Арсі вклав у пошуки нафти в Персії. Шах Насреддін за 200 тис. золотих франків «дарував» Д'Арсі у січні 1901 р. грамоту, що гарантувала йому, його родичам і всім нащадкам «необмежене право протягом 66 років проводити дослідження і розробляти надра іранської землі за своїм бажанням, причому всі без винятку видобуті копалини залишаються в їх безперечному володінні...»

Проведення бурових робіт у південнозахідній частині Ірану Д'Арсі доручив інженерові Дж. Б. Рейнолдсу, який до цього бурив нафтові свердловини на Суматрі. Майже два роки наполегливої праці були безуспішними. Нарешті в січні 1904 р. нафта була знайдена. Але в травні свердловина виснажилася. Все треба було починати спочатку. У фінансистів виникли сумніви щодо доцільності капіталовкладень в пошуки нафти в Ірані. Становище Д'Арсі стало дуже важким. Він вже витратив на буріння 225 тис. фунтів стерлінгів. Проте в нафті був зацікавлений військово/морський флот Англії. Його командування допомогло Д'Арсі створити в 1905 р. спільне підприємство «Бірма ойл компані», яке зобов'язалося забезпечити необхідний обіговий капітал і розробку будь/якого відкритого родовища.

Дж. Б. Рейнолдс пробурив ще дві сухі свердловини. Довіра до його робіт у концесіонерів була втрачена. У січні 1908 р. він почав бурити в районі колодязя Мес/джедеСолейман (мечеть Сулеймана). У травні, коли свердловина безрезультатно пройшла 1000 м, з Лондону надійшла телеграма з наказом припинити роботи, оскільки кошти компанії вичерпані. Але Дж. Б. Рейнолдс вирішив продовжувати буріння до того часу, поки не прийде лист з підтвердженням телеграми. Це давало йому відстрочку ще на чотири тижні.. Але за два тижні, 26 травня 1908 р., із свердловини забив фонтан нафти заввишки 15 м. Так народилася нафтова промисловість Ірану. Д'Арсі, що відсиджувався в Лондоні, стали називати «батьком нафти Перської затоки». Дж. Б. Рейнолдс залишився в тіні.

До 1972 р. майже всі основні родовища і майже весь видобуток іракської нафти знаходилися в руках англо-американських монополій. Боротьба за володіння іракською нафтою почалася давно, за декілька років до початку першої світової війни. У 1901 р. англієць Уїльям Нокс Д'Арсі відкрив нафту на півночі Іраку в районі Мосула. У ті роки знайшлося багато любителів поживитися цією нафтою. У боротьбу за мосульську нафту вступили Німеччина, Великобританія і Франція. Перемогли англійці. У 1917 р. вони ввели свої війська до Багдаду і Мосулу. У квітні 1920 р. вони «узаконили» політично свої «права» на мосульську нафту. Конференція в Сан-Ремо, на якій розглядалося питання про розподіл сфер впливу Франції і Англії на Близькому Сході, закінчилася компромісом. Ірак став підмандатною територією Великобританії, а Франція повинна була отримувати до 25% нафти, що видобувається в Мосулі. За наполяганням тодішнього міністра колоній Англії У. Черчілля в березні 1921 р. на Британській конференції з Близького Сходу було ухвалено рішення перетворити Ірак на монархію. Проголошений королем Іраку шейх Фейсал передав іракські родовища нафти могутньому нафтовому концерну Детердінга «Ройял датч – Шелл».

Д'Арсі отримав компенсацію за всі витрачені ним гроші та як винагороду – акції в «Бірма ойл компані» на суму 900 тис. фунтів стерлінгів, а також пост в адміністративній раді «Англо/перської нафтової компанії», яка багато десятиліть безсоромно грабувала національні багатства іранського народу – запаси нафти. Невелика за розмірами держава Кувейт –площею всього 20,2 тис. км2 (включаючи приєднану до нього половину колишньої нейтральної зони на межі з Саудівською Аравією площею близько 2,5 тис. км2) – контролює 9% світових підтверджених запасів нафти.

У 1936 р. в південній частині Кувейту, в 20 км від узбережжя Перської затоки, було відкрито родовище Бурган. У післявоєнні роки на продовженні Бурганської структури було виявлено ще два родовища–Ахмаді та Магва. Виявилось, що вони мають єдиний контур нафтоносності. Це єдине унікальне родовище називають Великим Бурганом. Кожен з трьох куполів розбитий на блоки. Запаси нафти на родовищі оцінюються в 10 млрд. т.

 Нафта Кувейту – найдешевша в світі. Це пов'язано з дуже високою продуктивністю свердловин і близькістю основного родовища Бурган (20 км) від порту вивозу нафти. Середня продуктивність нафтових свердловин в Кувейті в 500 разів більша, ніж у США.

У східній частині Аравійського півострова на узбережжі Перської і Оманської заток розташована федеральна держава Об'єднані Арабські Емірати. Вона включає сім еміратів – Абу-Дабі, Дубай, Шарджа, Аджман, Умм-ельКайван, Рас-ель-Хайма, Ель-Фуджайра. Загальна їх площа складає 83,6 тыс. км2. Провідне місце за запасами вуглеводневої сировини в ОАЕ займає емірат Абу-Дабі (92% запасів газу і 97,5% запасів нафти). Завдяки цьому він за останні роки став в один ряд з найбільшими нафтовидобувними країнами світу.

За запасами газу ОАЕ займають четверте місце в світі (після Росії, Ірану і Катару). Приблизно 5,35 трлн. куб. м запасів припадає на Абу-Дабі. Запаси Шарджі, Дубаю і Расель-Хайму складають відповідно 303; 1,16 і 3,1 млрд. куб. м.

Катар займає третє місце в світі за запасами газу. На його території знаходиться найбільше в світі родовище природного газу Норі (геологічні запаси 10,75 трлн. куб. м, видобувні, – 6,76 трлн. куб. м). Запаси нафти в Катарі значно менші, ніж у сусідів; на єдине родовище на суші – Духан – припадає понад половини усіх запасів нафти країни, а також загальні запаси газу в об'ємі 141,5 млрд. куб. м супутнього і 14,15 млрд. куб. м вільного газу.

Більша частина доведених запасів нафти Оману знаходиться в північному і центральному районах країни. Сумарні запаси північних родовищ Йібаль, Натіх, Фахуд, Эль-Хувайса, Лехвайр, Шибка складають близько 250 млн. т. При сучасному рівні видобутку і використовуваних технологіях нафти Омана вистачить до 2010 р.

У Південно-Західній Азії великі запаси природного газу виявлені в Афганістані.

Почато його видобуток.

На початку 30-х років отримання нафтової концесії в Кувейті добивалися англійці та американці. Ще не існуюча кувейтська нафта була продана місцевим шейхом, що називається, «на корені». «Англо-перська нафтова компанія» і «Галф ойл», що претендували на концесію, домовились про створення нової спільної компанії, «Кувейт ойл компані», акції якої розділили порівну. Шейхові Кувейту вони заплатили за концесію як перший внесок всього 170 тисяч доларів. У той же час сама «Кувейт ойл компані» за 30 років експлуатації нафтових родовищ (з 1946 по 1976 р.) вивезла до Західної Європи з Кувейту понад 1,7 млрд. т нафти.

Конфуцій у своїх записках зазначає, що жителі провінції Сичуань («Червона провінція» в Центральному Китаї) бурили свердловини завглибшки до 400 м і більше, використовуючи бамбукові трубки за 600 років до Різдва Христова.

За наявними історичними відомостями, першу свердловину в Китаї для видобутку розсолів (ропи) і горючого газу пробурили за 211 років до н.е. У провінції Шеньсі (басейн Ордос), трохи північніше, два невеликі нафтові родовища, виявлені поблизу ділянок з поверхневими проявами нафти, експлуатувалися, очевидно, за допомогою свердловин, також пробурених із застосуванням бамбукових трубок більше тисячі років тому.

Китай вважається найстарішою нафтогазовидобувною країною світу. Вже більше двох тисяч років тому на його території видобували нафту за допомогою бамбукових трубок. Проте сучасна нафтова історія Китаю є наймолодшою і бере початок, після довгого забуття, лише з 50-х років минулого сторіччя. У Китаї до другої світової війни були відомі три невеликих родовища. У 1955–1956 рр. при допомозі радянських фахівців було відкрито декілька нафтових родовищ промислового значення, зокрема великі – нафтове Карамай в Північній Джунгарії, газові Шиюгоу-Дунсі і Хуаньгуаньшань та нафтове Люннюйси в Цайдамському басейні, нафтове Дацзін у басейні Сунляо. У 1957 р. було виявлено перше велике нафтове родовище Яерся в Преднанипаньському басейні, де разом з нафтою видобувається і природний газ.

В Індонезії відкрито понад 200 нафтових, 26 газових і 29 газонафтових й нафтогазових родовищ. У надрах країни виявлено більше 10 млрд. т нафти. Основний об'єм видобутку нафти – більше 80% – припадає на острів Суматра, в тому числі близько 60% на велике родовище Мінас. Його запаси оцінюються в 740 млн. т.

У Малайзії головним нафтовидобувним районом є Саравак (острів Калімантан). Основний об'єм видобутку тут припадає на родовища прибережного шельфу. З 1977 р. біля північних берегів Сараваку розробляються великі газові родовища. У Брунеї найбільші нафтові родовища Серія і Ампа мають запаси відповідно 234 і 285 млн. т.

В Індії відкриті Камбейське й Ассамське родовища нафти. Великі перспективи пов'язуються з акваторією Камбейської затоки. Тут у 1974 р. відкрито велике родовище нафти Бомбей-хай. Поруч з ним виявлено ще два нафтові родовища.

В Австралії на суші й прилеглих акваторіях виявлено 117 нафтових і газових родовищ. До найбільших морських родовищ належать родовища: Кингфіш – нафтове із запасами 159 млн. т; Халібут – нафтове, 95 млн. т; Марлін – газонафтове, 27,8 млн. т нафти і 100 млрд. м3 газа; Снаппер – газонафтове, 22,9 млн. т нафти, 84,9 млрд. м3 газа; Макрель – нафтове, 32,6 млн. т; Барракута – газоконденсатне, 50,9 млрд. м3. Великі скупчення газу і газоконденсату відкриті в затоці Папуа біля острова Нова Гвінея.

Наприкінці 60-х – на початку 70-х років минулого століття геологічними дослідженнями було встановлено, що в смузі шельфу біля північно-західних берегів Австралійського континенту розташовується один з найбільших в світі басейнів природного газу.

Африка. Африканський континент до другої світової війни розглядався як безперспективний щодо нафтогазоносності. Проте відкриття в 1954–1956 рр. родовищ нафти і газу в Алжирській Сахарі, у 1956–1959 рр. – нафтових родовищ у Нігерії і в 1959 р. – групи нафтових родовищ у Лівії остаточно затвердило думку про наявність багатих запасів нафти і газу в Африці.

Алжир, Лівія і Єгипет входять сьогодні до числа 20 найбільших світових виробників нафти.

За ресурсами нафти перше місце серед країн Африки займає Лівія (41% загальноафриканських запасів), на другому місці Нігерія (31%), на третьому Алжир (14,5%). За ресурсами природного газу перше місце займає Алжир (62%), на другому місці Нігерія (20%), на третьому Лівія (11%).

Лівія. Загальні запаси нафти оцінюються більш ніж у 3 млрд. т. Всього в Лівії відкрито 140 нафтових, 8 газових і 28 газонафтових родовищ. Найбільше з них – гігантське родовище нафти Сарір із запасами 1068 млн. т – відкрито в 1961 р. Другим за величиною в цій групі родовищ є нафтове родовище Зелтен (204 млн. т), відкрите в 1959 р.

Нігерія входить у першу десятку найбільших нафтовидобувних країн світу. Видобуток нафти тут перевищив 100 млн. т. Достовірні запаси нафти в країні досягають 2,7 млрд. т. Запаси природного газу оцінюються в 1,2 трлн. м3. У країні виявлено більше 160 нафтових, 7 газових і 24 газонафтових родовища. Вони розташовані переважно в дельті Нігера і в прилеглій частині акваторії Гвінейської затоки. Біля берегів Нігерії відкрито понад 50 родовищ нафти. Видобуток нафти на морських площах значно перевищує видобуток на родовищах суші.

Алжир оволодіє величезними запасами природного газу. У 1977 р. вони оцінювалися в 3060 млрд. м3, що складає близько 15% світових запасів. У країні виявлено 45 нафтових, 56 газових і 41 нафтогазове родовище. До 1948 р. видобуток нафти в країні здійснювався на єдиному невеликому родовищі Тліуане. Лише у 50–60-ті роки ХХ ст. у Алжирі були відкриті крупні нафтові та газові родовища. Нині видобуток нафти ведеться на 43 родовищах.

Половину видобутку нафти в країні забезпечує гігантське родовище Хасси-Месауд (у перекладі – «Колодязь щастя»). Воно розташоване в 690 км на південний схід від м. Алжир. Початкові потенційні геологічні запаси нафти оцінюються в 5 млрд. т.

В АРЄ виявлено 32 нафтових, 5 газових і 4 газонафтових родовища. Основна частина родовищ – 24 нафтових і 3 газонафтових–розташована в районі Суецької затоки. Тут на узбережжі Суецької затоки і Червоного моря, а також Синайского півострова зосереджені найбільші нафтові родовища, зокрема родовище Ель-Морган із запасами нафти більше 600 млн. т. До найбільших відноситься і перше морське родовище нафти Белаїм-Марін. Газоконденсатні родовища відкриті також на шельфі Середземного моря біля берегів АРЄ. Низка родовищ нафти і природного газу виявлені в Західній пустелі.

Північна Америка. Північна Америка (особливо США) була колискою світової нафтової промисловості. До складу цього регіону входять США, Канада і Мексика – країни, що займають значне місце в світовому видобутку нафти і газу.

У Канаді відкрито більше 400 нафтових та газонафтових і більше 700 газових і нафтогазових родовищ, які пов'язані в основному з трьома розташованими на півдні країни степовими провінціями – Манітоба, Саскачеван і Альберта.

Найбільші нафтові родовища – Пембіна, Редуотер і Ледюк – виявлені в провінції Альберта, що відкривається у бік Тихого океану.

Газонафтове родовище Пембіна, відкрите в 1953 р., є найбільшим. Його запаси оцінюються в 239 млн. т нафти, 25 млрд. м3 природного газу і 11 млн. т конденсату.

В історії розвідки нафтових родовищ Канади фігурують дві основні дати: 1914 р.– відкриття газового родовища Тернер-Валлі в районі Футхілс; 1947 р. – відкриття нафтового родовища Ледюк в районі Прері.

У другій половині 60-х років розгорнулися активні пошуки нафти і природного газу на островах Канадського арктичного архіпелагу. Тут у третинних відкладеннях було виявлено декілька родовищ газу, а в 1972 р. на острові Елсмір відкрито перше на півночі Канади родовище нафти.

У Західній Канаді в долині р. Атабаска, в 270 км на північний схід від м. Едмонтон, розташоване унікальне асфальтове родовище Атабаска. При вмісті асфальту (важкої нафти) в пісках 2% запаси його оцінюються в 81–100 млрд. т.

У США відкрито 18687 нафтових і газонафтових і 8146 газових і нафтогазових родовищ.

Нафта і горючі гази на території США відомі з давніх часів. Індіанці й перші європейські поселенці часто використовували нафту як ліки або як мастило. У 1859 р. поблизу Тайтесвілла (штат Пенсільванія), де вже давно було відоме велике джерело нафти, шукач Едвін Дрейк пробурив першу нафтову свердловину. Вона дала приток нафти з глибини 21 м. Цей рік вважається датою зародження нафтової промисловості США.

Видобуток нафти і природного газу ведеться більш ніж в 30 штатах країни. Тут до закінчення другої світової війни видобувалося близько 60% всієї нафти, що видобувалася в світі. Усі найбільші родовища нафти і газу були відкриті в США головним чином на початку 30-х років минулого сторіччя.

У США виділяються декілька нафтогазоносних провінцій: Мідконтинента, Скелястих гір, передгір'я Скелястих гір, Каліфорнійська і Аляскинська.

Газові родовища розвинені переважно на крайньому півдні. Тут пробурена найглибша нафтова свердловина Берта-Роджерс-1 – 9583 м. Тут же на глибині 7448–8098 м відкрите одне з найглибших нафтових родовищ – Мілс-Ранч. У цьому регіоні знаходиться також одне з найбільших газових родовищ світу–Панхандл-Хьюготон. Воно розташоване на стику штатів Оклахома, Канзас і Техас і являє собою два родовища, газоносні поля яких об'єднуються в єдине родовище із запасами газу близько 2 трлн. м3. Довжина родовища 443 км, ширина від 13 до 92 км.

Пермський нафтогазоносний басейн займає обширну територію прерій Східного Техасу і плоскогір'я Великих рівнин США. Басейн примикає із заходу до Скелястих гір. На півночі він зчленовується із Західним внутрішнім нафтогазоносним басейном. У межах Пермського басейну виявлено більше 5150 нафтових і 580 газових родовищ. Їх сумарні початкові запаси оцінюються: нафти – в 3,1 млрд. т і газу – в 3,1 трлн. м3.

Предаппалачський нафтогазоносний басейн розташований на північному сході країни. До нього входять штати Нью-Йорк, Пенсільванія, Огайо, Західна Віргінія, Кентуккі, Меріленд, Теннессі, Алабама, Віргінія. Тут виявлено понад 300 нафтових і 150 газових родовищ.

Нафтогазоносна провінція Скелястих гір включає дев'ять нафтогазоносних басейнів. У них відкрито більше 600 родовищ.

Каліфорнійська нафтогазоносна провінція об'єднує сім нафтогазоносних басейнів. У ній відкрито більше 280 нафтових і 110 газових родовищ.

Аляска була придбана США у царської Росії в 1867 р. за 7,2 млн. дол. Ця величезна територія, площа якої складає дещо більше 1,5 млн. км2, отримала статус 49-го штату США в 1958 р. У 1968 р. на півночі Аляски було відкрито гігантське газонафтове родовище Прадхо-Бей. Його запаси оцінюються в 3 млрд. т нафти і 736–850 млрд. м3 природного газу. Площа родовища 64?32 км2. Складається воно з трьох стратиграфічно екранованих покладів.

Біля берегів Америки значними запасами нафти і газу володіє Мексиканська затока. Тут вперше в капіталістичному світі почато видобуток нафти в прибережних водах. Основні запаси і видобуток зосереджені на північному узбережжі Мексиканської затоки і в її шельфовій зоні. Поблизу узбережжя США на шельфі Мексиканської затоки до початку 70-х років було відкрито понад 130 родовищ нафти і газу. З них 13 нафтових і 12 газових – великі. Розробляються близько 60 родовищ. Їх сумарний річний видобуток складає близько 30 млн. т нафти і 10 млрд. м3 природного газу.

Мексика володіє досить значними ресурсами нафти і газу. Тут відкрито 275 нафтових і газонафтових і 145 газових і нафтогазових родовищ. Вони утворюють величезний пояс, що протягнувся вздовж узбережжя Мексиканської затоки від кордону із США до крайнього південного сходу. Це один з найбільших у світі нафтогазоносних регіонів. Газові родовища розташовані переважно на узбережжі Мексиканської затоки, 30 з них відносяться до категорії великих. Нафта тут була відома давно. Корінне індіанське населення використовувало асфальтову нафту, що виходить на поверхню, для смоління пірог, покриття підлоги в житлах і т.д.

У Мексиці виділяються п'ять нафтогазоносних областей: Північно-Східна, ТампікоТукспан, Веракрус, Південна (на узбережжі Табасько-Кампече) і Юкатанська. У 1978 р. в 160 км від м. Тампіко виявлено найбільше нафтогазове родовище Чиконтепек площею 120?28 км2.

Центральна і Південна Америка. Основною нафтовидобуваючою країною Південної Америки є Венесуела. Тут виявлено 223 нафтові, 6 газових і 10 газонафтових і нафтогазових родовищ. Одне з найбільших у країні – нафтове родовище Болівар. Його початкові геологічні запаси оцінюються в 4300 млн. т. Промислові притоки нафти тут отримані в 1917 р. Родовище є ланцюжком витягнутих уздовж північно-східного берега озера Маракайбо нафтоносних площ, об'єднаних в одне гігантське скупчення. Довжина його 85 км, ширина 20–80 км. Близько 4/5 його площі знаходиться під озером.

Газопрояви в Астраханському районі були відомі давно. Ще в минулому столітті при викопуванні колодязів горючі гази, що виходили з них, нерідко спалахували при зіткненні з повітрям і горіли потім протягом декількох років, поки колодязь не засипали. Один такий колодязь на початку минулого століття був викопаний у центрі Астрахані в Морському садку. Частина цього садка збереглася і до теперішнього часу. Коли горючий газ, що виходив, запалав, колодязь оточили огорожею і поставили сторожа. Міські власті не знайшли застосування газу. Але сторож виявися кмітливішим. Він пристосувався готувати на вогні їжу.

Країни СНД. Російська Федерація – один із світових лідерів за запасами, видобутком та експортом нафти і газу.

Волго-Уральська нафтогазоносна провінція займає обширний простір між середньою течією Волги на заході та Уралом на сході.

В Ішимбайському, Саксько-Шашлінському та інших районах Уралу і Поволжя ознаки нафти у вигляді нафтових ключів і виходи асфальту були відомі місцевим жителям з незапам'ятних часів. Вони використовували нафту для побутових потреб. Нафта в рідкому вигляді застосовувалася для загоєння свіжих ран. Перші відомості про наявність у цих районах нафти відносяться до початку XVIII ст.

У цьому величезному регіоні з рідкими поверхневими ознаками нафтоносності спочатку розбурили декілька структур, що оголювалися, в зоні Передуральського передового згину, зокрема в долині річки Білої–притоку Ками. У 1929 р. було відкрито невелике нафтове родовище Чусовські Городки, а в 1932 р. – більше нафтове родовище Ішимбай. Поклади нафти тут приурочені до пермських рифових вапняків, що залягають на невеликій глибині та володіють чудовими колекторними властивостями. Завдяки відкриттю й інших невеликих родовищ видобуток нафти в цьому районі в 1936 р. досяг 1 млн. т.

На кінець 30-х років ХХ ст. близько десятка покладів, серед яких треба вказати туймазинське (1937 р.), було відкрито в пермських і кам'яновугільних відкладеннях трохи далі на захід від родовища Ішимбай.

У 1941 р. було ухвалено рішення про буріння свердловини на девон в межах родовища Туймази. Свердловина виявилася продуктивною і почала давати нафту з кам'яновугільних відкладень, що залягали на глибині приблизно 100 м, з дебітом 10–15 т/доб. При цьому геологи очікували зустріти девонські пласти-колектори на глибині 2000 м. Але буріння свердловини були вимушені припинити завчасно, а саме в 1943 р., через відсутність необхідного устаткування.

Крім того, необхідність забезпечення армії нафтопродуктами вимагала швидких темпів розробки вже відкритих родовищ, що залягали на невеликій глибині. Тим часом війна досягла свого апогею. Німецькі війська окупували район Майкопу, на території якого знаходилися експлуатовані нафтові родовища. Була проведена підготовка до того, щоб висадити у повітря всі облаштовані родовища району Грозного. У 1945 р. видобуток нафти в СРСР впав до 10 млн. т і на нафту припадало лише 15% споживаної енергії.

У 1944 р. на площі Туймази було розпочато буріння нової свердловини турбінним способом. Свердловина дійшла до пісковиків франського ярусу, що залягали на глибині 1700 м. При випробуванні пласта-колектора потужністю 15 м було отримано приток нафти з дебітом від 100 до 190 т/доб. Наступного року іншою свердловиною був розкритий більш глибоко залягаючий (1740 м) горизонт. Оцінені згодом запаси відкритих покладів нафти склали 300 млн. т.

Родовище Ромашкіно – найбільше нафтове родовище Волго-Уральської провінції із запасами 2 млрд. т – було відкрите в 1948 р. У кам'яновугільних відкладеннях були також відкриті крупні нафтові поклади. Тут слід вказати родовище Арлан (1955 р., 170–560 млн. т) з продуктивними горизонтами на глибинах 750 і 1200 м.

У межах Волго-Уральської нафтогазоносної провінції виявлено також ряд газових родовищ. Перше родовище природного газу – Елшано-Курдюмське – відкрите в 1941 р. Відразу ж після війни саратовський газ став надходити магістральним трубопроводом до Москви. У 1968 р. в провінції виявлено Оренбурзьке газове родовище. На базі цього родовища створений газохімічний комплекс. Тут отримують не тільки очищений газ, але також сірку й інші компоненти.

Тімано-Печорська нафтогазоносна провінція також один із найстаріших нафтовидобувних районів країни. Ухтинська нафта відома з давніх часів. Ще плем'я чудь використовувало її для господарської і лікувальної мети. А в 1595 р. при Борисі Годунові ухтинська нафта вперше була привезена до Москви. У середині XVIII ст. архангельський купець Федір Прядунов почав перший кустарний видобуток і переробку нафти на р. Ухта. У 1855 р. в районі Ухти була пробурена перша нафтова свердловина.

Наприкінці 20-х років ХХ ст. в районі Ухти почалися планомірні пошуки нафти і газу. У 1930 р. в провінції було виявлено перше – Чібиоське родовище легкої нафти, а в 1932 р. – Ярезьке родовище важкої нафти. У післявоєнні роки в Тімано-Печорській провінції відкрито низку відомих нафтових і газових родовищ. Серед них Усинське нафтове і Вуктилське газоконденсатне родовища, виявлені в 1963–1964 рр.

На південь від Волго-Уральської провінції розташована Прикаспійська нафтогазоносна провінція. Вона охоплює територію Південного Поволжя і прилеглих з південного сходу районів. У тектонічному відношенні провінція належить до найбільш глибокої Прикаспійської западини. Потужність осадових відкладень тут досягає 17–20 км.

У 1976 р. у 80 км на північ від Астрахані було відкрито Астраханське газоконденсатне родовище. Воно розташоване в південнозахідній прибортовій зоні Прикаспійської западини і належить до центральної частини великого склепінчастого підняття. Тут продуктивні підсольові органогенні вапняки башкирського ярусу (карбон), що залягають на глибині близько 4000 м. Окрім конденсату, газ Астраханського родовища містить значні домішки (більше 20%) сірководню.

У 1911 р. в районі Ставрополя (Центральне Передкавказзя) при бурінні на воду було вперше встановлено наявність газу. А через 40 з лишком років тут була виявлена група газових родовищ і серед них відоме Ставропольське родовище. Ставропольський газ магістральним газопроводом став подаватися до Москви й інших промислових центрів країни.

Мал. 8.24. Буріння свердловин в Західному Сибіру

З 30-х років ХХ ст. стала розвиватися нафтова промисловість в Дагестані, а на початку 60-х років після довгих наполегливих пошуків на Південному Мангишлаку були виявлені нафтове родовище Узень і газонафтове Жетибай з основними продуктивними горизонтами в юрських відкладеннях.

На початку 60-х років могутні фонтани, що зметнулися серед боліт і тайгових нетрів Тюменської області, сповістили всьому світу про відкриття нової Західно-Сибірської нафтогазоносної провінції. Вона належить до однієї з найбільших рівнин земної кулі – Західно-Сибірської низини. До її складу входять повністю Тюменська область, а також частково Омська, Новосибірська і Томська області та Красноярський край.

Вперше думка про перспективи нафтогазоносності мезозойських відкладень, в першу чергу юрських, Західно-Сибірської низини була висловлена І.М. Губкіним у 1932 р. До цього в 20-х роках минулого сторіччя деякі видатні геологи висловилися негативно щодо перспектив нафтоносності Західно-Сибірської низини. Планомірні нафтогазопошукові роботи на території Західного Сибіру почалися в 1948 році. Наполегливо, в скрутних природних умовах геологи і буровики шукали нафту. 23 вересня 1953 року Березовська опірна свердловина на півночі Тюменської області дала могутній фонтан природного газу – перший в Західному Сибіру. Фонтан не могли заглушити протягом 9 місяців. У подальші роки тут було відкрито ще декілька газових родовищ. Так у 1963 році зародилася газодобувна промисловість Західного Сибіру.

21 червня 1960 р. на Мулимьїнській площі в Приураллі зафонтанувала свердловина з дебітом нафти 300–350 т/доб. з глибини 1400–1500 м з верхнеюрських пісковиків. Так була, нарешті, відкрита і нафта в Західному Сибіру. Це було тільки початком.

У 1960 р. в Широтному Приоб'ї на правому березі р.Об, біля селища Мегіон, почалося буріння свердловини. 21 березня 1961 р. при випробуванні нижньокрейдових відкладень на глибині 2178 м зі свердловини почала фонтанувати нафта з дебітом близько 300 т/доб.

Через 7 місяців, 15 жовтня 1961 р., в 270 км на захід від Мегіону на Усть-Балицькій площі зі свердловини вдарив могутній фонтан нафти з вільним дебітом більше 200 т/доб. Нафта була отримана з глибини 2048–2051 м з нижньокрейдових відкладень. Але навіть тоді, коли були отримані фонтани нафти в Шаїме, а потім в Мегіоні, деякі дослідники продовжували вважати, що це місцеве явище.

Але життя розвіяло і ці останні сумніви. У 60-ті роки в районі Широтного (Середнього) Приоб'я було відкрито розсип нафтових родовищ, серед яких опинилося знамените Самотлорське родовище.

У північних районах Тюменської області виявлено велику зону газонакопичення.

Влітку 1962 р. при бурінні опорної свердловини поблизу сел. Тазовське, розташованого в тундрі на північ від Полярного кола, відбувся могутній викид газу. Це був перший газ на півночі Тюменської області. А сьогодні тут відкриті унікальні газові та газоконденсатні родовища – Уренгойське, Заполярне, Ведмеже та ін. Від них беруть свій початок найбільші в світі газові артерії. Ними сибірський газ подається в центральні райони Росії і низку зарубіжних країн.

Нафтогазоносні провінції Східного Сибіру і Далекого Сходу займають величезну територію, розташовану на схід від Західного Сибіру.

Різні нафтопрояви були відомі в Східному Сибіру давно. У 1933 р. виявили ознаки нафти у нижньокембрійських відкладеннях правої притоки Лени річки Толба, а в 1936 р. була знайдена нафта в кембрійських відкладеннях, розкритих в одній з неглибоких свердловин, пробурених на р. Толба, на півдні Якутії. Це була перша «жива» нафта Сибіру. Відкриття послужило підставою для початку більш широких пошукових робіт на нафту в Східному Сибіру.

Через декілька років на Усть-Кутській площі Іркутської області біля села ВерхнєМарково була закладена опірна свердловина, що дала фонтан чистої нафти з кембрійських відкладень. Отриману світлу нафту заправляли в баки бульдозерів, автомобілів, і мотори добре працювали. Так було виявлено відоме Марківське нафтогазоконденсатное родовище з продуктивними нижньокембрійськими і нижньокембрійськоверхньопалеозойскими (венд) відкладеннями. Згодом в регіоні було відкрито низку інших нафтових, газових і газоконденсатних родовищ.

Восени 1956 р. перший газовий фонтан ударив із свердловини, пробуреної в гирлі Вілюя. Добовий притік газу досяг 2 млн. м3. Надалі в Якутії було відкрито ряд інших родовищ газу – Верхневілюйське, Верхневілючанське та ін. Газові й газоконденсатні родовища (Мессояхське та ін.) виявлені також в північних районах Красноярського краю. А в низовинах р. Оленек виявлено родовище бітумів.

Азербайджан, разом з невеликим числом інших країн, – колиска нафтової промисловості. Тут розташовані одні із найстаріших нафтовидобувних районів колишнього СРСР – Апшеронський і Прибалханський.

Більшість родовищ Азербайджану були відкриті ще в дореволюційні та радянські часи. У 1901 р. на невеликому Апшеронському півострові – останньому відрізку Великого Кавказу до його занурення в Каспійське море – було видобуто 11 млн. т нафти, що склало 95% всієї нафти, видобутої в Росії, і половину світового видобутку. Такий об'єм видобутку забезпечувався 1900 свердловинами, пробуреними на п'яти родовищах загальною площею 15 км2. Основна частка видобутої нафти припадала на родовище Бібі-Ейбат – одне з перших гігантських родовищ нафти на земній кулі.

Якщо буріння першої свердловини в даному районі відноситься до 1871 р., то видобуток нафти тут вели задовго до цього за допомогою шурфів, виритих руками людини. Дійсно, ознаки нафтоносності в районі Баку відомі принаймні з VI ст. до н.е. Коли вказаний район входив до складу Персії, територія якої з XVI до початку XIX ст. сягала цього узбережжя Каспійською моря, його факели газу і нафти, що вічно горіли, заклали основи культу вогнепоклонників Зороастра, або Заратустри. Вони привертали безліч паломників, причому багато хто приходив з віддалених куточків Землі. Марко Поло, що подорожував по цьому регіону наприкінці XIII ст., описав бачений ним фонтан, з якого бив сильний струмінь нафти.

Велика кількість поверхневих нафтових джерел сприяла тому, що люди почали використовувати це «масло Землі» з дуже давніх часів. Для поліпшення і полегшення його видобутку рили шурфи і колодязі. Мандрівники, що слідували через цей район в 1737 р., налічили 52 шурфи, а Олександр Гумбольдт у 1829 р. зустрів їх вже 82. Для поліпшення якості нафтопродуктів у цьому районі в 1723 р. був побудований невеликий нафтоперегінний завод, ймовірно, найстаріший в світі.

Поверхневі ознаки нафтогазоносності тут часто пов'язані з грязьовими вулканами, багато з яких являють собою доволі високі пагорби. Наприклад, вулканічні конуси Турагай, Кинжі-Даг і Калмес на узбережжі Каспійського моря підносяться на 400 м над його рівнем. Виверження газу відбувалися різко, могутньо, іноді газ спалахував, створюючи видовище, яке вражало уяву. Так, полум'я палаючого газу при виверженні в 1922 р. грязьового вулкану Турагай можна було бачити на відстані 700 км.

Серйозні пошуково-розвідувальні роботи на Апшеронському півострові почали проводити лише з 1870 р. У 1871 р. тут був змонтований і запущений в роботу перший буровий верстат для ударно-штангового (не канатного) буріння. Через два роки був отриманий перший фонтан нафти.

З приходом в цей район в 1875 р. братів Нобелів, Роберта і Людвіга, ця промисловість, яка щойно зародилася, отримала значний розвиток. Поступово вони стали власниками й інших родовищ, здійснили модернізацію устаткування, побудували нові нафтопереробні заводи і перший трубопровід, а в 1877 р. пустили в плавання перший нафтоналивний танкер. У цілому компанія братів Нобелів видобула більше 20 млн. т нафти при чисельності робітників і службовців, що сягала 12 000 чоловік.

Проте успіх не був гарантованим. Багато свердловин виявлялися сухими. Причиною, мабуть, було те, що стовбури свердловин потрапляли в жерла грязьових вулканів. Свердловини викидали тонни піску в суміші з рідинами, що викликало обвал стінок і завали свердловин.

У 1892 р. Ротшильди створили Каспійсько-Чорноморське товариство і об'єдналися з фірмою братів Нобелів. Займаючись спочатку торговою діяльністю, Ротшильди незабаром стали виробниками нафти і нафтопродуктів. Вони фінансували будівництво залізниці, потім в 1905 р. будівництво нафтопроводу від Баку до Батумі – порту на Чорному морі. З Батумі їх судна забезпечували нафтопродуктами всю Європу. У 1911 р. Нідерландська компанія «Royal Dutch» приєдналася до компанії Ротшильдів і стала другим нафтовиробником у районі Баку. У той час на Апшеронському півострові діяли 35 дрібних і великих нафтових компаній.

Видобуток нафти в Росії, що проводився у той час виключно в районі Баку, зріс з 30 000 т у 1872 р. до 5 млн. т у 1891 р. і досяг рекордного об'єму 11 млн. т в 1901 р. Майже 90% нафти, що видобувалася, давали два родовища-гіганти: Бібі-Ейбат і Балахани-Сабунчі-Рамани, початкові запаси яких оцінювалися відповідно в 280 і 300–400 млн. т. На родовищі Сурахани (на південь від родовища Рамани) видобували таку чисту нафту світло-жовтого кольору, що її можна було безпосередньо використовувати в медицині.

Мал. 8.25. Видобуток нафти з дна Каспійського моря

Велика кількість поверхневих джерел нафти, зазвичай пов'язаних з грязьовими вулканами, яких у той час налічувалося близько 160 на цьому невеликому півострові, вважалася доказом зв'язку між нафтою і глибинним вулканізмом, який в даному районі був відносно «спокійним». Протягом деякого часу походження нафти, яка тут часто займалася спонтанно, пов'язували з діяльністю цього «джерела вогню в надрах Землі» – глибокими вулканічними вогнищами. Нафтова компанія братів Нобелів ефективно використовувала концепцію зв'язку покладів нафти з вулканізмом, а також геологічні дані, отримані при проведенні пошуково-розвідувального буріння. Успішні відкриття в цьому регіоні багато в чому зобов'язані геології як науковій дисципліні. Після ділової поїздки великого хіміка Д.І. Менделєєва до США Нобелі взяли на озброєння також американську технологію буріння свердловин і експлуатації родовищ.

У Бакинському районі був створений один з перших у світі морських промислів. Для залучення до розробки нафтових пластів, прихованих під водами Каспію, нафтовики засипали частину Бібі-Ейбатської бухти і побудували штучний острівець на дерев'яних палях. Пробурена з нього перша в світі морська свердловина підтвердила наявність нафтових горизонтів в прибережній частині Каспійського моря. У 30-х роках ХХ ст. нафтові поклади, розташовані під водами моря біля острова Артем, стали розробляти з берега за допомогою похило спрямованих свердловин. Тут же в 1935 р. було побудовано першу металеву пальову основу в морі.

Нові родовища були виявлені й після закінчення війни. Одним з морських родовищ є родовище Нафтові Камені. Тут вже давно були відомі природні виходи нафти на поверхню моря. Нафта просочувалася тріщинами з виступаючої над поверхнею моря кам'яної гряди. На цю гряду 14 листопада 1948 р. висадився десант нафтовиків. А менш ніж через рік з першої розвідувальної свердловини вдарив могутній фонтан нафти. Щоб вивозити цю нафту, була створена штучна бухта для прийому танкерів. У районі Нафтових Каменів затопили сім старих кораблів, призначених на злам, розташувавши їх півколом. Згодом тут був споруджений унікальний морський промисел Нафтові Камені. При глибинах моря 10–40 м свердловини бурилися зі спеціальних металевих естакад. Вони простягаються у відкрите море на відстань більше 40 км від найближчої берегової бази.

Зараз основна частина всього видобутку нафти і газу в Азербайджані здійснюється з дна Каспійського моря (мал. 8.25).

У даний час геофізичними і пошуковими роботами краще всього вивчена акваторія Південного Каспію. Тут відкрито 16 нафтових і газових родовищ. Освоюються глибини моря до 110–120 м і більше. З морськими родовищами пов'язуються великі надії. У 1980 р. на площі Булла-море було виявлено газовий поклад на глибині 6 км. Це свідчить про перспективність великих глибин.

Саме шельф Каспійського моря і перш за все Апшеронський поріг є на сьогодні основним нафтогазоносним районом Азербайджану. Залишкові запаси родовищ, що розробляються, на Апшеронському порозі в азербайджанському секторі Каспію (імені Наріманова, Булла-Деніз та ін.) оцінюються в 61,6 млн. т нафти і близько 100 млрд. куб. м газу.

Туркменія і Узбекистан. Тут в останні три десятиліття виявлено групу газових і газоконденсатних родовищ. Серед них відоме газонафтове родовище Газлі, розташоване в 110 км на північний захід від Бухари. Звідси беруть свій початок магістральні газопроводи «Середня Азія – Центр» і «Бухара – Урал». З відкриттям в 1967 р. і введенням в розробку Ачакського газового родовища пов'язане виникнення газодобувної промисловості Туркменії. Основу сировинної бази газодобувної промисловості в республіці складають родовища Шатлик, Даулетабад-Донмез, Ачак та ін.

У Південно-Західній Туркменії нафта також відома здавна. Вона вивозилася до Персії, Греції, Азії в шкіряних бурдюках на верблюдах. Нафта видобувалася тут колодязним способом на острові Челекен і в районі Небіт-Дагу.

Починаючи з 30-х років XX ст. тут виявлено низку нових родовищ (Кумдаг, Котуртепе та ін.), що дали друге життя нафтогазовій промисловості регіону.

Не дивлячись на скромні запаси і об'єми видобутку нафти в Туркменії, її потенційні ресурси за останніми неофіційними оцінками сягають 12 млрд. т. У даний час невеликі об'єми нафти видобуваються на старих родовищах, відомих вже багато десятків років, а головні надії покладаються на туркменський сектор Каспійського моря. Оцінка прогнозних ресурсів нафти Туркменії, зроблена експертами Міністерства енергетики США в 1998 р., складає приблизно 4,3 млрд. т.

Перебуваючи у складі Радянського Союзу, Туркменія була другою, після Росії, республікою за запасами і видобутком природного газу. Основною передумовою зростання нафтоі газовидобування в країні є вихід на світовий ринок. Відкритий у грудні 1997 р. газопровід до Ірану вперше дав можливість Туркменії експортувати свій газ в обхід Росії. У перший рік експлуатації до Ірану було поставлено 2 млрд. куб. м газу зі східної Туркменії. Протягом чотирьох років об'єм експорту по цьому трубопроводу може досягти 8 млрд. куб. м, а пізніше – і 12 млрд. куб. м.

Туркменія розраховує разом з Казахстаном приєднатися до основного експортного трубопроводу Баку – Європа, яким би не був його напрям.

Казахстан. Основний об'єм запасів і прогнозних ресурсів нафти і газу зосереджений в західній частині країни, в межах Прикаспійської западини і морського шельфу. Потенційні ресурси нафти і газоконденсату оцінюються різними фахівцями в об'ємі 7,7–11,5 млрд. т. На думку багатьох аналітиків, Казахстан володіє найбагатшим у всьому Каспійсько-Середньоазіатському регіоні нафтогазовим потенціалом, про що свідчить відкриття родовища Кашаган.

Мал. 8.26. Бурова платформа у Північному морі

Європа. Промислова нафтогазоносність виявлена у 18 країнах Європи. Всього відкрито близько 700 нафтових та газонафтових і більше 570 газових і нафтогазових родовищ, переважно дрібних. До недавнього часу вважалося, що Європа небагата нафтою і газом. Але останнім часом тут були виявлені великі родовища, головним чином в акваторії Північного моря (мал. 8.26).

Континентальний шельф Північного моря розподілений між 7 державами: Великобританією, Норвегією, Нідерландами, Данією, Німеччиною, Бельгією і Францією. Тут виявлено більше 60 родовищ нафти і газу. Великі родовища виявлені поки що тільки в британських і норвезьких водах.

У британському секторі Північного моря до найбільших відносяться нафтові родовища Фортіс (запаси – 1 млрд. т, видобуток перевищив 20 млн. т) і Брент (запаси оцінюються в 274 млн. т). Найбільші газові родовища – Леман (запаси 340 млрд. м3), Фрігг (300 млрд. м3), Індефаті-гейбл (225 млрд. м3). Найбільшим родовищем північноморського регіону є нафтогазове родовище Екофіск, відкрите в норвезькому секторі в 1969 р. Видобувні запаси його, за оцінками, складають більше 300 млн. т нафти і близько 400 млрд. м3 природного газу. У нідерландському секторі виявлені переважно газові родовища. У данському секторі відкриті три невеликих за розмірами нафтових родовища. У межах секторів Бельгії, Німеччини та Франції поки не виявлено скупчення вуглеводнів.

Сумарні видобувні запаси північноморського нафтогазоносного регіону оцінюються в більш ніж 2 млрд. т нафти и 1,5 трлн. м3 природного газу. На суші найбільші газові родовища виявлені в Нідерландах. Загальні їх запаси оцінюються в 2,4 трлн. м3, з них 1,6 трлн. м3 припадає на частку гігантського родовища Слохтерен (провінція Гронінген). Тут видобувають близько 100 млрд. м3 природного газу на рік. Продуктивні піщаноглинисті нижньопермські відкладення.

У Франції газові (10) і нафтові (35) родовища виявлені на крайньому півдні країни. Тут видобувається більше 1 млн. т нафти. Найбільше газове родовище Лак, розташоване в передгір'ях Піренеїв, розробляється з 1950 р. Родовище Лак – друге за запасами газу (400 млрд. м3) в Західній Європі. Тут над газовим покладом в тріщиноватих доломітах і вапняках залягає невеликий нафтовий поклад (на глибині 620–680 м). У газі газового покладу міститься значна кількість сірководню (до 16–17%). Використання очисних установок на родовищі Лак дозволяє щорічно отримувати близько 1,3 млн. т сірки.

В Італії ще в середні віки нафта видобувалася з колодязів. У 1820 р. її почали використовувати в лампах ліхтарів для освітлення вулиць міст Генуя, Парма та ін. Нафту видобувають на острові Сицилія.

У середині минулого сторіччя в Італії виявлено декілька газових і газоконденсатних родовищ, серед них одне велике – Малосса.

Декілька десятків в основному дрібних родовищ нафти і газу виявлено в Німеччині. Видобуток нафти у Північно-Німецькій западині складає всього 5–6 млн. т на рік, що не задовольняє і 5% потреб країни. Вельми скромні родовища нафти (запаси 23 млн. т) і природного газу (20 млрд. м3) виявлені в Австрії. У зв'язку з дефіцитом власних ресурсів природного газу до Франції, Німеччини, Австрії та Італії постачається газ з Росії.

У 1960–1980 рр. зроблені великі відкриття в акваторії морів, що омивають Західну Європу із заходу і півдня. Тут виявлено близько 30 нафтових і газових родовищ. Найбільше з них – родовище важкої нафти АмпостаМарина, виявлене в північній частині Середземного моря біля берегів Іспанії. Його запаси оцінені в 100 млн. т. Біля берегів Греції відкрито нафтове родовище Припоє. П'ять газових родовищ відкрито в Адріатичному морі біля берегів Італії.

Серед колишніх соціалістичних країн Європи найбільші ресурси нафти і газу має в своєму розпорядженні Румунія. Тут розробляються понад 30 родовищ.

Невеликі родовища нафти і газу розробляються в Албанії, Болгарії, Угорщині, Польщі, Чехії, Словаччині та республіках, що входили раніше до складу Югославії.

В Албанії нафта була відома з давніх часів. Ще стародавні римляни видобували бітум в районі Селеніци. У країні відкрито декілька нафтових і газових родовищ Перше нафтове родовище в Болгарії відкрито в 1951 р. на північ від Варни (Тюленово). Два невеликі нафтові родовища (Долні-Дибник і Горні-Дибник) і одне газове (Деветаки) виявлені на півночі країни у Плевена і Враци. Чиренське газоконденсатне родовище виявлене в західній частині складчастого Передбалкання.

В Угорщині відкрито близько 100 родовищ, з яких половина газові. Газові родовища виявлені переважно на сході країни. Найбільше з них – родовище Хайдусобосло. Центр видобутку нафти в даний час перемістився на південний схід в район м. Сегед.

Близько 150 нафтових і газових родовищ, незначних за запасами, виявлено в Польщі. Більшість з них розташована на півдні країни в Карпатах і Прикарпатті.

У колишній Югославії видобуток нафти розпочався в 1884 р., а природного газу – в 1918 р. Найбільше нафтове родовище Стружец розташоване на північному заході країни. Газові родовища виявлені в області Банат.

На закінчення необхідно зазначити, що ресурси вуглеводнів поки не вичерпані. Проте з різних причин – технічних, економічних, політичних – стає все важче переводити їх в доведені запаси.