Всередині Землі виділяють зони (внутрішні геосфери), які відрізняються за складом, будовою і фізичними властивостями.

Верхня частина твердої оболонки планети – земна кора – має змінну товщину: у середньому 33 км на континентах і 6 км в океані.

Проміжна оболонка – мантія – залягає на глибині від 33 до 2900 км.

Ядро – найбільш щільна центральна частина Землі – знаходиться на глибині більше 2900 км.

У літосферу зазвичай включають земну кору і розташований під нею верхній (твердий) шар мантії.

Чим більше глибина, тим вище температура Землі. У центрі ядра температура зростає, ймовірно, до 5000°С. До джерел внутрішньої теплоти Землі відносять тепло, що виділяється при радіоактивному розпаді, а також звільняється при хімічних реакціях та ін. Але самим достовірним з цих джерел є енергія розпаду радіоактивних елементів, що «…не тільки покриває всі нам відомі видимі геоморфологічні зміни планети, але і покриває усе випромінювання тепла в космічні простори», – писав академік В.І. Вернадський. З надр Землі назовні надходить безупинний потік теплової енергії, що у кілька тисяч разів менший енергії, яку одержує поверхня Землі від Сонця.

Як повідомляє журнал «Наука и жизнь» (2003, № 12, с.28), згідно з результатами досліджень за допомогою американо – франко – канадського космічного телескопу, 2,5 мільярда років тому наше Сонце випромінювало вдвічі більше ультрафіолетових променів, ніж зараз (оцінку зроблено за вимірами ультрафіолету від молодих зірок сонячного типу).