1.4. Напрямки діяльності розвинених країн у сфері енергоефективності

Міжнародна енергетична статистика. Незалежно від розробки і створення системи ДЕХ розвиненими країнами, що входять в Організацію економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), було засновано в 1974 р. Міжнародне енергетичне агентство як самостійну структуру для здійснення міжнародних енергетичних програм. Крім цього, МЕА постійно веде міжнародну енергетичну статистику, на підставі якої є можливим, зокрема, зіставлення зусиль різних країн у сфері енергоефективності.

Ключовим критерієм щодо цього є енергоємність валового внутрішнього продукту (ВВП), що визначається як обсяг споживання ПЕР для задоволення енергетичних виробничих і невиробничих потреб країни на одиницю ВВП.

У табл. 1.1 наведено такі статистичні показники за 2006 р. Для порівняння показників енергоємності ВВП (ЕВВП) у динаміці в останній колонці наведені також її параметри на початку поточного десятиліття.

При зіставленні ЕВВП для різних країн враховують різницю офіційних курсів національних грошових одиниць та їх реальну купівельну спроможність. З цією метою вводиться так званий паритет купівельної спроможності (ПКС). Зокрема, у країнах з перехідною економікою обмінні курси долара США завищені, що обумовлено політикою стимулювання експорту. ПКС (див. табл. 1.1) визначається міжнародними організаціями (наприклад Всесвітнім банком, регіональними економічними комісіями ООН) на основі узагальнення порівнянь реальної купівельної спроможності національних валют стосовно американського долара.

Таблиця 1.1 Деякі показники енергетичної статистики для окремих країн світу (2006 й 2001 рр.)

Мал. 1.4. Зіставлення основних показників енергетичної статистики для окремих країн світу (2006 р.)

Для наочності на мал. 1.4 наведені в порядку збільшення ЕВВП у показниках н.е. у відношенні до одиниці ВВП, вираженої в доларах США з урахуванням ПКС за станом на 2006 рік. Можна зробити висновок, що ЕВВП України в 2,1–3,7 раза перевищує аналогічні показники для розвинених країн (разом з тим ще п'ять років тому – в 3—5 разів). Можна образно порівняти національну економіку з айсбергом у морі світової економіки. Його надводна частина характеризує власне сенс економічної діяльності – ВВП (сюди включаються, зокрема, оплата праці найманих робітників і валовий прибуток – перевищення доходів над витратами, які мають підприємства в результаті виробничої діяльності). Однак ЕВВП відноситься до його баластової, підводної частини, що істотно впливає на «плавучість» цього айсберга.

Для ілюстрації важливості впливу зазначеного фактора на ефективність економіки на цьому ж малюнку наведені показники обсягів виробництва ВВП на одну особу населення країни. З них видно, що енергоємності ВВП і питомі обсяги виробництва ВВП жорстко корелюють між собою, демонструючи розходження між групами розвинених країн і країн з перехідною економікою. Як правило, відмінностям показників ЕВВП у кілька разів відповідають десятикратні розходження у виробництві ВВП на особу населення цих країн.

З відзначеного вище вхаємозв'язку ЕВВП і питомого виробництва ВВП дещо «випадають» США й Російська Федерація. Однак це не дивно. Перша із цих країн має безліч можливостей глобального характеру для ефективного виробництва ВВП, а друга – величезні ресурсні можливості, пов'язані з експортом нафти й газу.

Діяльність розвинених країн у сфері енергоефективності. З міжнародного досвіду випливає, що сама ліберальна економіка не в змозі вирішити проблему енергоефективності в національних масштабах. Незаперечних успіхів у цій сфері досягли ті країни, де її вирішення поставлене на рівень державної політики. Саме в цих країнах стали рекордними на міжнародному рівні показники добробуту населення. Наприклад, у Данії після першої енергетичної кризи 1973 року взагалі було прийнято важливе політичне рішення про те, що весь енергетичний сектор повинен підлягати державному управлінню й плануванню.

Як ми вже зазначали, після першої енергетичної кризи 1973 року в більшості розвинених країн почали розроблятися державні програми енергозбереження. У 1974–1979 рр. вони переважно зводилися до заходів нормативного і фіскального регулювання енергоспоживання, орієнтованого в першу чергу на скорочення споживання імпортних ресурсів нафти. У більшості країн держава регулювала ціни на ПЕР в інтересах споживачів. Прямі й непрямі заходи впливу на споживання енергії – введення обмежень на температуру всередині приміщень, швидкість транспортних засобів, введення стандартів на енергоефективність деяких видів устаткування, субсидії і податкові знижки на придбання енергозберігаючого обладнання, асигнування на НДДКР – дали певний ефект. З позицій наступних десятиліть невдалими заходами цього періоду були визнані ті з них, які пов'язані зі штучним обмеженням («нормуванням») відпуску споживачам тих або інших видів ПЕР.

Другий етап діяльності держав у сфері енергозбереження, який почався у 80-х роках після другої нафтової кризи, був пов'язаний зі скасуванням контролю над цінами енергоресурсів і опорою на ринковий механізм як на головний засіб вирішення проблем енергозбереження, що підвищило ефективність використання енергії.

Разом з тим успіхи в енергозбереженні істотно вплинули і на саму проблему цін на ПЕР, забезпечивши сприятливі умови для їх зниження в другій половині 80-х років. Правда, падіння цін у свою чергу трохи послабило інтерес до зусиль в області енергозбереження для ряду розвинених країн, оскільки перевело ряд енергозберігаючих заходів у число нерентабельних. Однак у сучасних умовах однією з провідних рушійних сил енергозбереження в розвинених країнах став екологічний фактор, навантаження якого на економіку підприємства найчастіше з лишком компенсує проблему власне вартості ПЕР.

У деяких країнах, таких, наприклад, як Данія, в умовах падіння світових цін на нафту в середині 80-х років податок на неї не тільки не знизився, але навіть був збільшений для того, щоб скоротити потреби в імпортному паливі й зміцнити економіку та енергетику країни, включаючи системи централізованого теплопостачання. У результаті вжитої сукупності зусиль Данія стала практично світовим лідером у сфері енергоефективності.

Внаслідок цілеспрямованої діяльності в сфері енергоефективності частка витрат на енергоресурси в ціні металургійної продукції по групі країн Об'єднане Королівство – США – Франція – Японія зменшилася від 12–19% в 1982 р. до 8–12% в 1998 році. Для української ж металургії кінця 2008 р. цей показник становив близько 40%. Саме тут є величезний потенціал України в сфері енергоефективності.

Централізовані програми енергозбереження. Скасування контролю цін у таких країнах, як США, Японія, ФРН, Великобританія, Австралія, Швейцарія та ін., значно підвищило ефективність використання енергії. Тому виникла теза про невисоку ефективність централізованого впливу й незначну роль державних енергозберігаючих програм. Що стосується висновку про невисоку ефективність централізованих програм у США й Західній Європі, то вони були зроблені на основі виконання такого роду програм у 70–80-ті роки ХХ століття. Тоді виявилося, що їх результуючий ефект в 10–20 разів перевищував очікуваний. Однак тут немає протиріччя. Цей феномен можна просто пояснити значним пропагандистським ефектом конкретної політики держави (централізоване фінансування – найбільша конкретність), що впливає на керівників і менеджерів, які приймають економічні й технічні рішення на рівні галузевих і регіональних органів влади і підприємств за принципом: роби, як я.

У випадку СРСР проблема фактично складалася в іншому – неефективності господарського механізму. Як мінімум, дві обставини не могли сприяти ефективності енергозбереження. По-перше, основу економіки становив горезвісний вал, коли результат економічної активності визначався в тоннах металоконструкцій, залізобетону й т.п. По-друге, один з основних механізмів реалізації політики енергозбереження – нормування витрат ПЕР – використовувався в прямо протилежних цілях, а саме для визначення лімітів цих ресурсів на майбутній плановий період. Таким чином, кожен розсудливий господарник за всяку ціну «вибирав» норму поточного періоду, щоб не зменшити ліміт наступного.

Про ефективність централізованих програм енергозбереження свідчить досвід України 2000–2001 рр. в умовах принципової підтримки енергозбереження з боку держави (див. нижче, розд. 2.4).

У західних країнах характер політики енергозбереження нерідко видозмінювався залежно від того, які політичні сили керували країною. Наприклад, адміністрація Б. Клінтона в США багато зробила для поновлення політики енергозбереження. Зокрема, вражаючі успіхи були досягнуті у виконанні програми скорочення бюджетних витрат на енергоспоживання об'єктами федеральної власності; подібного роду програми енергозбереження взагалі не можуть бути іншими, крім як централізованими.

Як правило, у програмах прогнозується досягнення того чи іншого бажаного результату. Потенційно досяжний результат у програмах підвищення енергетичної ефективності найчастіше припускає ряд градацій:

• технічно досяжний потенціал економії – досяжна економія в результаті максимального підвищення енергоефективності, доступного в даний час, незалежно від витрат;

• економічно обґрунтований потенціал економії – економія, яку можна досягти за рахунок оптимізації витрат і найкращого загального використання ресурсів (відображає точку зору окремих осіб і організацій);

• ринковий потенціал економії – економія, реалізації якої можна чекати на практиці (відображає те, що вважається окремими особами і організаціями технічно й фінансово реальним);

• соціальний потенціал економії – економія, яку можна досягти із загальною кінцевою користю для суспільства в цілому. Тут враховуються численні економічні фактори, а також вплив зовнішніх факторів.

Усвідомлення урядами багатьох країн значимості енергетики для розвитку економіки і суспільства привело до появи концепції «енергетичної безпеки». Саме під такою назвою була підготовлена доповідь президентові США в 1987 р. співробітниками Міністерства енергетики. Енергозбереження характеризувалося як одна з найважливіших складових цієї концепції. Активізації уваги держав до цієї проблеми сприяло викликане подорожчанням ПЕР загострення проблем збалансованості платіжних балансів, прискорення інфляції, швидке виснаження національних запасів ПЕР і підвищення економічної залежності від їх постачальників на зовнішні ринки, негативні екологічні наслідки швидкого розвитку енергетики й ін.

Нині енергетична безпека – проблема, що має ключове значення для національної безпеки країн. В Україні, подібно до більшості інших країн світу, вона знаходиться в компетенції Ради національної безпеки і оборони.

Світовий досвід свідчить, що енергозбереження стало вищим пріоритетом енергетичної стратегії розвинених країн. У більшості розвинених країн існують національні програми енергозбереження, спрямовані на раціональне використання ПЕР, що включають комплекс заходів щодо вдосконалювання структури споживання енергоносіїв, впровадження сучасних енергозберігаючих технологій, більш повного вилучення корисних компонентів, використання вторинних ресурсів, контролю енергоспоживання й ін. У цих країнах також реалізуються програми розвитку нетрадиційної та відновлювальної енергетики.