Раздел 2. Источники возобновляемой нетрадиционной энергетики

Ця класифікація розроблена вченими колишнього СРСР і введена в дію як міждержавний стандарт (ГОСТ 25543 «Вугілля буре, кам'яне, антрацити. Класифікація за генетичними і технологічними параметрами»). У ній на основі найбільш характерних загальних ознак, які відбивають генетичні особливості та основні технологічні параметри викопного вугілля, визначено порядок його поділу на три види – буре, кам'яне і антрацити. Цей поділ проводиться (табл. 7.3) в залежності від середнього показника відбиття вітриніту Ro(%), вищої теплоти згоряння Qsdaf(МДж/кг) і виходу летких речовин Vdaf(%).

Безперервність генетичного ряду рослинні залишки → торф → буре вугілля → кам'яне вугілля → антрацит → графіт вперше обґрунтував Г. Потоньє (Німеччина) лише в 1910 р.

Генетична класифікація вугілля базується на даних петрографічного аналізу і є основою побудови промислових класифікацій, які визначають придатність вугілля для різних способів технологічної і енергетичної переробки.

Найбільш досконала генетична класифікація, яка є основою більшості сучасних, запропонована російським петрологом Ю.А. Жемчужниковим.

У залежності від генетичних особливостей вугілля ділять на 49 класів, кожний з яких поділяється на категорії, типи і підтипи.

Основні класифікаційні параметри, що класифікують, такі: показник відбиття вітриніту Ro – для встановлення виду вугілля і класу; вміст фюзенізованих компонентів на чисте вугілля ?OK – для встановлення категорії вугілля; максимальна вологоємкість на беззольний стан Waf – для встановлення типу бурого вугілля; вихід летких речовин на сухий беззольний стан Vdaf – для встановлення типу кам'яного вугілля; об'ємний вихід летких речовин на сухий беззольний стан Vобdaf – для встановлення типу антрациту; вихід смоли напівкоксування на сухий беззольний стан Tskdaf – для встановлення підтипу бурого вугілля; товщина пластичного шару Y та індекс Рога RI – для встановлення підтипу кам'яного вугілля; анізотропія відбиття вітриніту AR – для встановлення підтипу антрациту.

Буре, кам'яне вугілля і антрацити в залежності від технологічних властивостей об'єднують в технологічні марки, групи і підгрупи та позначають семизначним кодовим числом, в якому перші дві цифри позначають клас та характеризують середній показник відбиття вітриніту для даного класу, помножений на 10. Третя цифра позначає категорію і характеризує середнє значення суми фюзенізованих компонентів, поділене на 10. Четверта і п'ята цифри позначають тип і характеризують для кам'яного вугілля середній вихід летких речовин, для антрацитів – об'ємний вихід. Шоста і сьома цифри позначають підтип і характеризують для кам'яного вугілля абсолютне значення товщини пластичного шару, для антрацитів – середнє значення анізотропії відбиття вітриніту.

За одержаними значеннями класу, категорії, типу і підтипу вугілля встановлюють його марочну належність. У відповідності з ГОСТ 25543 марку, групу і підгрупу встановлюють для кожного вугільного пласту за результатами дослідження пластових проб.

Параметри маркування вугілля, прийняті в класифікації, підпорядковуються закону аддитивності. Тому стандартом передбачено за виробничих умов, які викликають необхідність використання суміші вугілля різних марок в процесі видобутку і видачі, марку, групу, підгрупу і код суміші встановлювати шляхом розрахунку середніх значень класифікаційних параметрів на основі планової участі шахтопластів.

У випадку змішування вугілля різних марок при збагачуванні та розсортуванні для коксування, що здійснюється тільки за погодженням зі споживачем, марочна належність концентрату визначається за плановою участю марок у суміші. Марочна належність продуктів збагачення, призначених для енергетичних цілей, може встановлюватися і за середніми зваженими показниками рядового вугілля, яке планується до переробки.

Таблиця 7.3. Параметри для різних видів вугілля

Жемчужников Юрій Аполлонович (1885–1957) – російський геолог, фахівець в галузі геології і петрографії вугілля. Запропонував і разом із своїми учнями розробив принципи порівняння вугільних пластів за ознаками видового складу спор, які містяться в них; вивчав також літологію вугленосних товщ та умови утворення вугільних пластів. Основна монографія Ю.А. Жемчужникова (в співавторстві з А.І. Гінзбург) «Основи петрології вугілля»