Раздел 2. Источники возобновляемой нетрадиционной энергетики

Методика визначення енергоефективності. Основою для оцінки ефективності національної економіки є показник енергоємності ВВП (ЕВВП). Процес його визначення в Україні був формалізований тільки в 2000 р. і вже відповідно до цього була визначена ЕВВП у національній економіці ретроспективно аж до початку 90-х років.

Як уже відзначалося в попередньому розділі, ЕВВП визначає обсяг споживання ПЕР для задоволення енергетичних виробничих і невиробничих потреб держави на одиницю ВВП. Відповідно до прийнятої в Україні методики ЕВВП Е співвідноситься з первинним споживанням ПЕР:

Е = Р/VВВП, де VВВП – обсяг ВВП; Р – обсяг споживання ПЕР на енергетичні цілі.

Наведені нижче показники динаміки ЕВВП в Україні визначені саме на основі застосування згаданої методики.

Динаміка ЕВВП в Україні. Досить драматичною динамікою характеризується історія українського енергозбереження періоду її власної державності.

Початок 90-х років ХХ століття в Україні можна охарактеризувати як період усвідомлення важливості проблеми енергозбереження на суспільному рівні. Тоді, ще під час відсутності відповідного законодавства (Закон України «Про енергозбереження» був прийнятий тільки в 1994 р.), часто висловлювалася сентенція, що ось наступить подорожчання енергоресурсів відповідно до ринкової вартості й усе стане на свої місця з погляду ефективності їх споживання.

Перша частина цієї сентенції здійснилася дуже швидко: вартість імпортованого газу протягом досить короткого періоду зросла в десятки разів. Проте на практиці все виявилося набагато складнішим: результат склався прямо протилежним очікуваному. Низький рівень енергоефективності національного виробництва в сукупності зі зростанням ціни імпортованого газу стали однієї з визначальних причин кризових явищ в економіці України 90-х років і, у свою чергу, – подальшого погіршення ЕВВП. Це ілюструє наведена нижче динаміка основних показників економіки України (табл. 2.1).

Як видно з матеріалів цієї таблиці, ЕВВП національної економіки періоду становлення державності України в 1990–1996 рр. зросла на 42%.

Із самого початку висока енергоємність ВВП в Україні є наслідком певної технологічної відсталості, незадовільної структури національної економіки і впливу «тіньового» сектору. Вона об'єктивно обмежує конкурентоздатність національного виробництва та лягає важким тягарем на економіку, тим більше в умовах її зовнішньої енергетичної залежності.

На відміну від розвинених країн, де енергозбереження є елементом економічної й екологічної доцільності, для України це питання виживання, оскільки дотепер не вирішена проблема збалансованого платоспроможного споживання, як внутрішнього, так і по імпорту ПЕР.

Проблема незбалансованого внутрішнього споживання ПЕР має різко негативні економічні та соціальні наслідки:

• частина міського населення України забезпечується водопостачанням лише кілька годин у добу, звичайним явищем в 90-ті роки ХХ в. стали в регіонах відключення від електропостачання, якість теплопостачання часто не відповідає встановленим вимогам;

• конкурентоздатність вітчизняної, досить енергоємної, продукції досягається лише ціною значного зниження складової витрат на оплату праці;

• поступово руйнується інфраструктура паливно-енергетичного комплексу (ПЕК) і комунальних підприємств водоі теплозабезпечення.

Таблиця 2.1 Показники, що характеризують динаміку енергоємності ВВП в Україні протягом 1990–2006 рр. (вартісні показники – у цінах 2006 року)

У зв'язку із цим варто особливо наголосити, що проблема захисту населення від непомірно високих витрат на енергоресурси та комунальні послуги не лежить у площині широко пропагандованої тези про недопущення росту тарифів, а вимагає зваженої політики енергозбереження.

Неефективне внутрішнє споживання ПЕР веде також до значного – понад 50% – їх імпорту, що створює значну залежність від країн-експортерів і, відповідно, є питанням енергетичної безпеки держави. Разом з тим потенціал енергозбереження в Україні, що може бути реалізований, становить 42–48% обсягу споживаних ПЕР. Його реалізація дозволить зняти в основному гостроту проблеми зовнішньої енергетичної залежності. Таким чином, проблема енергозбереження та платоспроможного попиту на енергоресурси за своєю важливістю не поступається перед проблемою диверсифікації джерел їх надходжень.

В Україні не вирішені також у повному обсязі питання збалансованого платоспроможного споживання ПЕР по імпорту. Це в значній мірі зачіпає геополітичні інтереси України як транзитної європейської держави, завдяки чому країна покриває значну частину потреби в газі як плату за його транзит.

Таким чином, фактор енергоефективності є одним з визначальних для національної економіки України. У цілому тут фокусуються як проблеми ефективності ПЕК, так і здатності останнього ресурсно забезпечити ефективне функціонування економіки загалом.

Економічні передумови. Саме фактор низкої енергоефективності став одним з визначальних у розвитку кризових явищ в українській економіці. Дійсно, у структурі витрат на виробництво промислової продукції в першій половині 90-х років ХХ століття майже втроє зросла вартісна складова ПЕР у матеріальних витратах на цю продукцію, досягши 42% загального обсягу (мал. 2.1).

Зростання питомої ваги витрат на ПЕР обумовлене декількома факторами, найбільш вагомим серед яких є розбіжність індексів росту цін. Цей індекс для продукції електроенергетики і паливної промисловості склав відповідно 1,394 й 1,85, якщо прийняти індекс цін промислової продукції в цілому за цей же період дорівнюючим одиниці. Першопричиною цих явищ стало значне зростання вартості імпортних ПЕР протягом згаданого періоду. Як результат впливу цієї сукупності факторів складова витрат на енергоресурси в структурі ціни промислової продукції протягом 1990– 1997 рр. зросла в межах 6,2–18,9%, а рентабельність, навпаки, зменшилася від 16,8% до свого мінімального значення в 1997 році – 5,7%; лише в 1999 р. останній показник зріс до 9,1%. Низька рентабельність стала у свою чергу однією з причин вимивання оборотних коштів в економіці, сприяючи в такий спосіб її бартеризації та іншим негативним наслідкам з погляду переходу до ринкових відносин. Бартеризація ж несумісна з режимом енергозбереження, оскільки собівартість продукції стає другорядним фактором.

Мал. 2.1. Динаміка структури ціни промислової продукції протягом 1990–1998 рр.: 1 – прибуток; 2 – інші витрати; 3 – соціальні відрахування; 4 – заробітна плата; 5 – амортизація основних фондів; 6 – загальні матеріальні витрати, де: 7 – паливо, 8 – електроенергія